10 років Іспанії, в результаті забрали у мене чоловіка.

 

Ні, цього не може бути. Мені це здалося. Це просто застілля, вино, теплий літній вечір., – заспокоювала себе я.

Цієї ночі я ніяк не могла заснути. «Дивні вогники», які я побачила в очах у сусідки Галини не давали мені спокою. Працювала моя жіноча інтуїція – щось тут не так.

Цього року я, як і завжди, приїхала з Іспанії у відпустку, додому – до чоловіка.

В Іспанії я вже 10 років. Вирішила туди їхати спонтанно. Роботи я аж такої немала, втрачати нічого було, не те, що мій чоловік Василь.

Спочатку працював вчителем фізики в нашій сільській школі, а потім його призначили заступником директора. Гроші невеликі, але

шанована в селі людина. У мене з чоловіком аж троє синів. Ну і треба їм якось допомогти. А я що, я – в першу чергу – мама. Поїхала.

Заробила гроші старшому на квартиру і ремонт, так тут вже почали підростати і молодші мої сини. І їм треба допомагати.

То й вийшло як в усіх: думала, що їду на рік, на два, а вже працюю 10 років і повертатися ще не збираюся, бо все на щось треба і треба.

Василь мій чоловік газдівський. Коли їхала в Іспанію, була спокійна, що зароблені гроші мій чоловік не проп’є.

Читайте також: Життєві мудрості від людей, які прожили життя

Все, що я присилала, в діло вкладав. Дітям допомагав, нашу хату і подвір’я впорядковував.

А я думала собі, ще торошки попрацюю, і повернуся. Що нам ще треба з Василем для щастя?

І знову мені перед очима наша сусідка Галина. Вона вже років 10 як вдова. Має одну доньку, та живе в столиці.

Галина – жінка красива, працює вчителькою в школі мого Василя.

Знову в думках перегортаю події: я відійшла на кухню, Василь з Галиною залишилися в саду (там ми влаштовували пікнік в честь мого від’їзду), я повернулася і побачила ці «дивні вогники». Так може дивитися лише закохана жінка.

Чоловікові я ж, звичайно, нічого не сказала.

А зранку, до мене прийшла моя давня подруга – Марійка. То я і наважилася почати з нею цю розмову. Мовляв, а чи часто мій Василь заходить до Галини і допомагає їй по господарству?

Моє запитання поставило завжди говірку Марію в штопор. Вона нічого не сказала, а швидко вибігла з хати, сказала, що забула щось вдома на плиті.

Кращих доказів годі й шукати. Напевно, не підводить мене моя жіноча інтуїція.

І що тепер вдієш? На завтра у мене квиток в Іспанію. Я знову їду на рік на роботу.

Що робити – чесно кажучи не знаю.