6 років тому ми з чоловіком побудували будинок і мої батьки переїхали жити до нас.  Перед переїздом до нас вона обіцяла ні в що не втручатися, але не тут то було. З першого дня почала лізти в кожну дірку.

6 років тому ми з чоловіком побудували будинок і мої батьки переїхали жити до нас.

Я спочатку була проти цієї ідеї, тому що знаю свою маму і мого чоловіка, але вони в один голос говорили, що вживуться. Але вже на 2- му році нашого спільного життя, почалися проблеми між моїм чоловіком і моєю мамою.

Читайте також Мені ж доводилося збирати пляшки, щоб купити булочку в школу.

Мама у мене жінка з характером, все життя була главою нашої сім’ї, тому що батько людина досить м’яка, любив випити, та й зручно йому так було, нічого самому вирішувати не треба було. Одним словом мама й ставилась до батька, як до тряпки.

Перед переїздом до нас вона обіцяла ні в що не втручатися, але не тут то було. З першого дня почала лізти в кожну дірку. Мого Максима звичайно це все злить і дратує. І я його прекрасно розумію. Але і вигнати батьків з дому не можу, так як я дочка і люблю своїх батьків.

Коли ми з’їхались у нас не було дітей, і я думала, вже й е буде. Але тепер у нас двоє малюків, 3 роки і 9 місяців. Батьки звичайно ж дуже прив’язані до них, мені дуже з ними допомагають, через дітей я теж не уявляю тепер окремого проживання.

Мій батько не переживе цього. Він нас не бачив зі своєю випивкою, а тепер він відмінний дід і живе 24 години на добу онуками. Максим періодично влаштовує мені істерики з приводу батьків або пиляє мене поки я не вийду з себе

Сам же звик уже жити за моєю спиною та спиною батьків. Дітьми майже не займається, гуляти – це обов’язок діда. Я скоро виходжу на роботу на повну ставку, з дітьми знову будуть батьки. Молодшій Катрусі всього рік виповниться. Чоловік же навіть не замислюється над тим, хто за дітками доглядати буде, якщо я з 8 ранку до 7-8 вечора і 5 днів в тиждень буду працювати.

А працювати треба йти, тому що за будинок платити треба. А у чоловіка зарплата скажімо не достатньо велика, а на іншу він йти відмовляється, бо звик до колективу