А цю дівчинку я буду пам’ятати завжди. Шкодую зараз, що не намагалася забрати собі в сім’ю.

Моїй донечці було років 7, коли вона прийшла до нас додому  з подругою  . Брудну, холодну і голодну. Я її викуповувала в ванні, вона так раділа волі, піні, іграшок!

Потім нагодували і переодягли в нашу одяг, з якої виросла дочка. Я подзвонила в міліцію , повідомила, що у нас вдома знаходиться чужий дитина. Я боялася, що її шукають і можуть звинуватити нас у викраденні.

Заспокоювало те, що дівчинка з сусіднього будинку. Нам було велено відвести її додому, що ми і зробили.

Це було літо, час близько 22-ї години. Моя дочка показала під’їзд, в якому жила дівчинка. Ми піднімалися на потрібний поверх пішки.

Як тільки дівчинка зрозуміла, куди ми йдемо, її личко спотворила гримаса відчаю і болю, вона кинулася вниз по сходах. Ми, звичайно, її спіймали і привели до квартири.

Читайте також: Завдяки мудрості свекрухи, ми зберегли здорові стосунки в сім’ї.

Двері облізлі, там, де повинен бути замок,  діра. Ми увійшли. У передпокої було темно, на кухні, під помаранчевим від тютюнової смоли, тьмяно світила лампочка Ілліча.

На табуретці сидів піддатий молодий мужик, батько дівчинки. Зустрів він її не грубо, що трохи нас заспокоїло, але без стурбованості, що було дивно – годину-то пізній і люди з дитиною без вашого дозволу. Вона пішла до нього, наразилася на коліна.

Було боляче дивитися на убогу обстановку і дитячі сльози безнадійності. Потім я намагалася дізнатися про цю сім’ю.

У міліції сказали, що сім’я багатодітна і п’є, що знають їх, як неблагополучних. Здається, що батьків пізніше позбавили прав і дітей прибудували.

Тільки ось кого і куди мені невідомо.

А цю дівчинку я буду пам’ятати завжди. Шкодую зараз, що не намагалася забрати собі в сім’ю.