А я не хочу виховувати племінницю. Чоловік пoгрoжує розлученням, свекруха тисне на жалість.

Ми з чоловіком живемо скромно, та і ще й маємо кредит, на відпустку збирали дуже довго

Якось не вийшло.

Попросила мене сестра чоловіка з племінницею посидіти, поки вона в зачіску оновить. Я не відмовила. Пограли з племінницею, попили смачного уявного чаю з дитячого посуду, прорепетирували розмову про необхідність кошеня в будинку і поділилися секретами.

Секрет племінниці був досить дивний:

– Мама скоро у відпустку поїде, і мене з собою візьме. Туди, де навіть взимку – літо!

Мати яка сама виховує дитину у відпустку, та ще й вона так мало заробляє подумала  я тут же її викинула з голови. Не моє це діло, хіба мало звідки вона гроші взяла? А ось справа виявилася якраз таки моя. Сестра чоловіка, прийшовши з перукарні, швиденько мене випровадила.

Я повернулася додому, сходила в душ, приготувала вечерю і чекала чоловіка з роботи. Дзвінок у двері. Невже, чоловік ключі посіяв? Я пішла відкривати. І відкрила, на свою голову.

Прийшли з пoліції. У квартирі, де я сиділа з племінницею, пропали гроші. І уявляєте, рівно така ж сума, що була накопичена у нас! Добрі вояки ткнули мені в обличчя якийсь папірець на обшук з печаткою, знайшли гроші, написали розписку про їх вилучення і пішли. Я кинулася телефонувати сестрі чоловіка.

– У тебе проали гроші?

– Ти про що?

– Що це за безглузде звинувачення?Я зрозуміла: ти мене розіграти вирішила?

– Ти вирішила з мене дуру зробити? До мене зараз прийшли, сказали що по твоїй заяві, що тебе обікрали і зробила це я. Гроші наші вилучили, сказали на експертизу! – я почала істерити.

– Та до тебе шахpаї приходили! Бігом в полiцію! Або ні, не ходи. Все одно не знайдуть! –

– Сама знаєш, як вони працюють. Шукай тепер цих людей, як вітру в полі!

– Ні, я піду. Я цього так не залишу!

Я набрала чоловіка, нервово йому все пояснила і ми домовилися зустрітися в дільниці. Я взяла з собою розписку, що мені дали, і приготувалася до звинувачень чоловіка в недоумкуватості. Я думала, він відразу почне мене лаяти. А чоловік мене обняв, погладив по волоссю і сказав:

– Слава Богу, жива залишилася!

Я аж розплакалася від розчулення і подиву.

Я описала зовнішність, розповіла про все, що знала і відповіла на всі питання.

– Суму точно назвали, до гривні? – запитав слідчий.

– Так. – впевнено кивнула я.

– Хто міг знати?

– Ніхто. – я похитала головою.

– Сестра моя, Влада. Ми сьогодні з нею розмовляли. Не втримався, похвалився.

Як виявилося, приходили до мене Владині друзі, яким вона обіцяла третину грошей. І тепер, незважаючи на наявність дитини, світить Владі термін. І чималий.

Читайте також:До oперaції залишалося ще два тижні, а для неї, хвoрої жінки вже й життя втратилo якийсь сенс.

А зараз найцікавіше. На думку чоловіка і його матері, я зобов’язана прийняти племінницю як рідну. А знаєте чому? Тому що через мене, такої гадини, нещасна Владочка потрапила в неприємності! Не вона, яка організувала цю виставу з такими наслідками. Не мій чоловік, який розпустив свій довгий язик. І навіть не свекруха, яка виховала свою дочку настільки заздрісною і жадібною.

Винна я! У чому? У тому, що виходячи заміж спершу не подивилася на родичів чоловіка? У тому, що завжди її виручала? Або в тому, що вона завжди могла на мене покластися? Та якби вона відразу зізналася і вибачилася, я б навіть лаятися з нею не стала б . Прекрасно розумію, як вона живе і якій cпoкусі піддалася, коли чоловік назвав їй цифру, яка лежала у нас вдома. У неї був шанс все виправити, вона сама ним не скористалася.

І взагалі, за все треба платити. Та й пора б розуміти, що за свої вчинки потрібно нести відповідальність.

А я не хочу виховувати племінницю, не хочу! Мені своїх двох вистачає. Чоловік пoгрoжує розлученням, свекруха то тисне на жалість, то намагається виростити в мені почуття провини.