Бували дні, коли я голодувала, аби було що дати поїсти донці. Коли вже була критична ситуація, то просила допомоги в сусідів, або подруг.

Упродовж всього мого життя, чого я тільки не пережила. Вийшла заміж ще молодою, навіть не встигнути закінчити університет, про що згодом дуже пожалкувала.

Відразу після весілля, коли мені було дев’ятнадцять років я завагітніла. Чоловік мій працював на заводі, інколи брав по дві зміни, проте й цих грошей нам вистачало з натяжкою. Одного дня він прийшов додому, сів вечеряти, навіть очі жодного разу не підняв на мене, та тихенько промовив, що він жахливо втомився, його дістало таке нікчемне життя.

Зранку він зібрав свої речі, поки ми з донькою ще спали, та пішов геть. Де він зараз, навіть і не відповім. Пройшло вже двадцять років, а я жодного дня не намагалась його знайти. Тоді Софійці було всього пів року.

 

Читайте такожПричча про «Дві сім’ї» 

Квартира була моя, дісталась у спадок від бабусі, але без ремонту зі старезними меблями. Ми колись планували їх замінити, проте не так сталося, як гадалося. Чоловік вирішив не ускладняти собі життя, такими дрібницями. За два з половиною роки, поки Софі не пішла до садочка, а я не змогла вийти на роботу, пережили ми багато чого.

Бували дні, коли я голодувала, аби було що дати поїсти донці. Коли вже була критична ситуація, то просила допомоги в сусідів, або подруг. Одяг для малечі також просила у знайомих. Соромно, проте що зробиш. Велику допомогу мені надавали мої батьки. Проте вони були вже старенькі, просити зайвий раз не хотіла, адже вони й так собі відмовляли у всьому. Нікому такого не побажаю. Досі пам’ятаю той день, коли жарким літнім днем, ми гуляли в парку, Софійка попросила купити їй морозива, яке продавали в пересувному візку.

Навколо було посипано малечею, яка вже ласувала смаколиком. В кишені в мене було порожньо, тому довелося відмовити в такому маленькому проханні дочки. Ту ніч я проплакала аж до ранку. Пообіцяла собі в той момент, що більше не дозволю такої ситуації в нашому житті, а тим паче щоб моя донька пережила щось подібне зі своїми дітьми.

Хоч донька і каже, що нічого не пам’ятає з того віку, я завжди відчувала себе винною. Мучила себе через те, що Софі не росла в повній родині, та не мала всього того, що мали її однолітки. Кожного дня розповідала їй наскільки важливо бути самостійною та незалежною. Мати куди повернутись, та за що купити попоїсти. Намагалась скласти у Софійки правильне враження про світ, та важливість правильного вибору супутника життя. Кому, як не мені про це говорити.

Ось моя донька виросла. Сьогодні їй вже двадцять один рік, в неї є прекрасний молодий чоловік, який старший від неї на сім років. Надійний, завжди допоможе та підтримає.

Зустрічаються понад чотири роки. По секрету сказано, на День Народження він хоче зробити донці пропозицію, питав в мене дозволу. Я звісно, сказала, що це виключно їхній вибір, проте донька має завершити університет, та знайти гарну роботу, до того, як вони народять дитину. Я хочу, щоб донька була повністю незалежна від чоловіка.