Часто незнайомі люди, як правило, похилого віку, підходять до доньки, коли ми гуляємо і, роблячи вигляд, що мене тут немає,починають розмову з дитиною: «який у тебе м’ячик красивий, а дай мені пограти».

Мене обурює поведінка дорослих. Чому їх не вчили в дитинстві не лізти зі своїм сюсюканням до чужої дитини? Не тикати цукерочки-карамельки? І ладно б ще якісь старенькі чи хворі люди – так ні, цілком молоді тітоньки, дядьки. У транспорті наприклад, чи біля майданчику. Моїй доньці два роки і вона, як і будь-яка дитина цього віку, часто вередує на вулиці, і в більшості випадків знаходяться жалісливі тітки і бабусі, які безцеремонно втручаються!

Мене батьки в дитинстві вчили, що не можна розмовляти з незнайомими людьми, але тепер, коли у мене самої маленька дитина, мене обурює поведінка дорослих. Чому їх не вчили в дитинстві не лізти зі своїм сюсюканням до чужої дитини?

Читайте такожУ 18 років Іван одружився і батьки розміняли свою квартиру, щоб їм дати грошей на покупку окремої квартири, але робили це нишком, щоб ми не знали.

Моїй доньці два роки і вона, як і будь-яка дитина цього віку, часто вередує на вулиці, і в більшості випадків знаходяться жалісливі тітки і бабусі, які безцеремонно втручаються в мій з дитиною діалог. Мене просто бісить, як абсолютно сторонні люди починають лякати дитину дурними фразами, типу «я зараз заберу неслухняну дівчинку собі» або «будеш плакати, поліція забере».

Де ці люди виховувалися? Інша справа, якщо підійде мама з такою ж дитиною і часто діти починають вивчати один одного і дитина переключається і перестає плакати. У нас спільні інтереси і проблеми, ми можемо обмінятися порадами або просто поговорити про своїх дітей.

Часто незнайомі люди, як правило, похилого віку, підходять до доньки, коли ми гуляємо і, роблячи вигляд, що мене тут немає,починають розмову з дитиною: «який у тебе м’ячик красивий, а дай мені пограти».
Дитина впадає в ступор, особливо коли дочка м’ячик ховає за спину і тут слідує продовження: «ти скнара, так, а ось у мене внучка…». Тут уже бабуля перемикається на мене, розповідаючи про своїх онуків, плавно переходячи на свої проблеми зі здоров’ям.

Чому людина не замислюється, що вторгається в особистий простір? Чому люди лізуть зі своїми порадами, коли їх не просять про це? Я сама знаю, як мені одягнути дитину, і якщо мені хто говорить, що у мене дитина слабо одягнена і йому холодно, мене це страшенно дратує. Щоб не грубити доводиться ігнорувати або навіть йти в інше місце або на іншу лавочку, якщо це в парку. Моя подруга іноді навіть грубить таким людям і отримує у відповідь невтішні епітети, на зразок «хамка», «яка сама, таку і дитину виховаєш».
Буває, що незнайома людина намагається пригостити дитину цукеркою або печивом. І якби ж то п’яний або хворий, але в основному це ті люди, у яких вже виросли діти, і є онуки. Невже так складно зрозуміти, що цього робити не можна або хоча б запитати дозволу у мене, я ж поруч з дитиною перебуваю! У всіх так відбувається або це мені «щастить» на таких людей?