Давайте дозволимо собі жити.

Не відображення у дзеркалі, не ніс, навіть, не вигин власного бедра, а себе повністю – кожну клітинку, до найтемніших закутків душі.

Давайте дозволимо собі хотіти. Не просто десь там тихенько бурмотіти причини, а хотіти по-справжньому, так щоб не шкода було купити он ту сукню, не через щось, а просто, собі.

Давайте навчимось радіти. Не подарунку, не погоді, не букету зі ста трьох троянд, а по-справжньому радіти. Радіти дню, радіти людям, життю радіти.

Давайте будемо дякувати. Не пишномовно розбризкуючи слова переступаючи себе наче калюжу березневу, а дякувати легко, поглядом, жестом, кутиками вуст чи просто тишею.

Читайте також Змініть свої очікування на вдячність, і ваш світ миттєво зміниться

Давайте навчимось просити. Не тоді, коли немає сил тягти вже на собі воза, а просити просто чи то подати руку чи дорогу показати. Просити помовчати і просити говорити, просити обійняти чи вголос книжку почитати.

Давайте дозволимо собі жити. Не гризти шлях, не обливатись потом страждань невпинних, а просто жити – комусь тихенько, неквапливо, комусь нестримно й палко, по-різному, та просто жити.