Доволі дивні думки у моєї тещі, тепер не знаємо, що від неї очікувати.

– Ваш син, тепер приходиться чоловіком моїй дочці. Що ви від нього постійно хочете, ще й мою дочку оббираєте! — викрикувала Ольга Аркадіївна.

– Ви що собі дозволяєте? Чому кричите на мене в моєму ж дому? – спокійно запитала мама у тещі мого брата.

– Ану покажіть, що він вам купив? Негайно віддавайте! – зажадала гостя.

– Що ви пропонуєте? Відірвати мені від стіни водонагрівач? – зі сміхом запиталася моя мама. – У Вас – старенький дерев’яний будиночок, навіщо він взагалі там вам?

– Це не повинно Вас хвилювати! Хочу вам нагадати про те, що всі гроші, які вони заробляють в шлюбі є спільно нажитими. Віддавайте половину для моєї дочки! – Ольга Аркадіївна простягнула руку. – Або я зараз відірву водонагрівач прямісінько зі стіни!

Читайте також Пройшло вже два роки, додому я так і не повернувся. З дружиною ми майже не зідзвонюємося, стали один одному чужими.

Поки моя мама з’ясовувала відносини з мамою дружини брата, я вирішила зателефонувати Василю: – Привіт! В нас в гостях мама твоєї дружини, гроші вимагає. Говорить, що хоче водонагрівач забрати. Може ти приїдеш?

– Зараз скажу дружині, нехай самотужки з цією зміюкою розбирається. – зітхнув брат і поклав трубку.

Поки я говорила зі своїм братом, то заглянула в ванну кімнату. Там теща намагалася відштовхнути мою маму від водонагрівача і вирвати його з «корінням». Я зі всіх сил намагалася заспокоїти розлючену жінку: – Ольго Аркадіївно, пройдімо на кухню та виємо чаю. Ми ж всі дорослі люди, а ви зараз не коректно себе поводити в чужому будинку.

– Ти мене будеш ще вчити, що мені робити? Кажеш чужий будинок? У мого сина є тут шоста частина, якщо мене не підводить память. Оскільки, як член його сім’ї, то маю повне право зараз тут бути.

Мама більше не могла витримати цього і сказала мені: – Донечко, викликай поліцію. Скажи, що нас намагаються пограбувати.

– Я лише хочу забрати своє!

Я зачинилася в своїй кімнаті і зателефонувала дільничому. Сказав мені, що через 5 хвилин буде в нас. Я пішла відкривати двері і помітила, що в ванній розпочалася «війна». Дві старші жінки, облиті шампунями та пральним порошком, вчепилися в волосся один одному і обмінювалися різноманітними образами.

– Ви вгамуєтеся, чи ні? Як ви збираєтеся після цього дивитися своїм дітям в очі? – запитала я.

– Я тут свої інтереси захищаю. А твоя мама постійно вимагає у них гроші! – крикнула теща брата.

– А Ви не вимагаєте? Син вам пральну машину купив, теплицю облаштував. Так що, закрийте нарешті свій рот! – сказала мама.

– Це зовсім інша історія. Коли мене не стане, то все майно перейде моїй донці, а вона у мене одна. А у Вас — двоє дітей! – верещала Ольга Аркадіївна.

– Ви мені пропонуєте відмовитися від доньки? – запитала очманіла мама.

– Та ні, просто перепишете все майно на мого сина. А навіщо дочці Ваш будинок? Нехай виходить заміж і йде жити до чоловіка. Прийшов поліцейський та заспокоїв жінок. Одну випровадив з хати, а іншій сказав, щоб більше не влаштовувала концертів.

Доволі дивні думки у моєї тещі, тепер не знаємо, що від неї очікувати.