Два місяці тому батько сказав, що втомився від такого життя, хоче розлучитися і виїхати в інше місто жити!

Мої батьки прожили в шлюбі 45 років, через 2 місяці у них річниця якраз. Труднощі були, звичайно, як і в будь-якій сім’ї, але нічого критичного не пам’ятаю, ми з братом росли у здоровій атмосфері.

П’ять років тому стало відомо, що у мами важка хвороба, але батько завжди поруч з нею був, допомагав, підтримував. Приблизно відтоді мама стала регулярно влаштовувати істерики, говорити: «Мене ніхто не любить, не стане мене, навіть не згадаєте» та інші дурниці. Хоча всі ми їй доводили, що вона не права, що ми її любимо і вона нам дуже потрібна!

Ми з батьком були поруч, хоча мені 35 років, а братові 42, у нас свої сім’ї вже, але ми намагалися маму підтримати. Іноді доходило до смішного: зроби, як я хочу, а якщо ні, у матері знову сльози, образи, знову «Ви мене не любите, щоб я пішла скоріше хочете» і так далі.

Читайте також 20 рoків вoнa вийшлa зaміж, aлe кaр’єру ввaжaлa нaйгoлoвнішoю спрaвoю в свoєму житті.

Два місяці тому батько сказав, що втомився від такого життя, хоче розлучитися і виїхати в інше місто жити!

Каже він це на повному серйозі, вже документи готує на розлучення. А ми з братом, особливо я, у розпачі, чесно кажучи. І батька розумію, з мамою дійсно важко стало, примхи її можуть по кілька разів на день бути, якщо їй щось не подобається – істерить. І з іншого боку, переживаю за матір – як вона в 67 років розлучення перенесе?

Розмовляла серйозно з кожним з них. Вони звинувачують одне одного: батько говорить, що втомився від маминого маніпулювання своїм здоров’ям, мама плаче, що ми всі тільки раді будемо, якщо її не стане.

Спільну мову вони шукати відмовляються. Хотіла їх відправити до стпеціаліста, але вони відмовляються, та й зрозуміло, в 60 з гаком років ходити по психологам – дикість для них.

Що робити – не знаю просто. Сама нервую через них, і не уявляю собі, як моя дочка ще поставиться до того, що її дорогі бабуся і дідусь більше не люблять один одного і розлучаються. Чи то дати їм спокій, вони дорослі люди, нехай розбираються самі, чи то якось постаратися допомогти їм? Але як?.. В мене вже скінчилися аргументи, не знаю, як їх переконати, що варто старіти разом.