– Ех, свахо, вашій доньці дуже з моїм сином пощастило. Он який він у мене красень. А Оксана ваша теж дівчина, звичайно, хороша, але з бідної сім’ї.

Була у мене подруга Оксана. Жили ми тоді в селі, а після школи вона поїхала навчатися в місто.

Познайомилася вона там з Миколою, який жив з мамою і працював в якомусь ресторані. Справа була в середині 90-х. Зустрілися вони рік, а потім вирішили одружитися.

Свекруха відразу сказала:

– Ти, Оксано, запам’ятай, я тебе прописувати не буду, можеш навіть не розраховувати. І весілля справляти не треба. Навіщо зайві витрати?

Але наречений і наречена зважилися все ж на весілля. Грошей трохи назбирали, трохи позичили, та й батьки Оксани допомогли, чим могли. Я була запрошена в якості свідка, тому з батьками нареченої приїхала на весілля.

Жили ми у родичів тата Оксани. Туди ж була запрошена і майбутня свекруха для знайомства. За словами Оксани я вже знала, що свекруха у неї зла та непривітна. Вона вважала себе вище за інших. Колись працювала головним бухгалтером, зараз на пенсії, мала велику квартиру.

А у Оксани батьки прості люди і живуть в селі. Під час знайомства свекруха сиділа на стільці, як королева на троні, зі зневагою дивлячись на рідню Оксани.

Читайте також: Обстеження показали, що Олег не може мати дітей. Ця новина змінила сімейне життя подружжя.

Коли мова зайшла про наречену і нареченого, як познайомилися, чи давно дружать, то свекруха сказала:

– Ех, свахо, вашій доньці дуже з моїм сином пощастило. Он який він у мене красень. А Оксана ваша теж дівчина, звичайно, хороша, але з бідної сім’ї.

Батько Оксани вже трохи хильнув, і поклав руку на плече доньчиної свекрухи та мовив:

– Не переживай, свахо, ми ще подивимося, кому пощастило.

Весілля справили, правда не обійшлося без розмов серед родичів нареченого, що наречена з села, бідова, виходить заміж за прописку. Оксану свекруха все ж прописала, але через пів року сказала молодим, щоб квартиру собі шукали.

Батьки Оксани продали дачу і допомогли молодим купити маленьку квартиру.

Свекруха ж залишилася в трикімнатній квартирі одна. В молодят появилась дитина, потім другога. Влаштувалася на роботу, стала добре заробляти. Часи 90-х пройшли, робота в ресторані вже приносила чоловікові мізерну зарплату. Освіти, крім школи і незакінченого технікуму у нього не було, професії теж, тому з пів року чоловік просто пролежав на дивані.

Час від часу влаштовувався кудись охоронцем або сторожем, але зарплата маленька.

Але щоб знайти хорошу роботу, треба вчитися, а чоловік не хотів. Не захотів він вчитися навіть в автошколі, коли Оксана купила машину. Тому дружина сама і дітей в школу відвозила, і чоловіка на роботу, якщо робота була, і свекруху в поліклініку.

Оксана багато працювала, заробляла гарно, за її рахунок поліпшили і житлові умови. Свекруха вже не говорить вголос, що невістці пощастило, хоча і не перестає хвалити свого сина, який він гарний, хороший і добрий. Але з усіма своїми потребами звертається тільки до невістки (ні до доньки, ні до сина), а допомогу приймає, наче ще послугу невістці робить.

Але вже все родичам свекруха більше не каже, що невістці з сином її пощастило. Знає, що має добру невістку, але ніколи цього не визнає.