Хочу таку старість.

Мої батьки кажуть, що це доля мстить їм за відсутність явних підліткових проблем у обох дітей, нас тобто – мене і сестри.

Наприклад, в липні, отримавши пенсію, вона на тиждень чкурнула з кращою подружкою на море, вимкнувши телефон і зателефонувала, коли закінчилися гроші. Мама мало не збожеволіла. Довелося їхати їх забирати. При цьому тато реготів і попросив тещу наступного раз просто взяти його з собою.

У неї діабет в початковій стадії і коли дільничний лікар з серйозним виглядом почав перераховувати, що їй не можна, вона перебила його:

– А що буде, якщо я це буду їсти?

– Вас може не стати, – з трагічним і загрозливим виразом обличчя сказав лікар.

– Та годі вам! Що, серйозно? Тобто, в 86 років є така ймовірність?

Коротше, колемо інсулін і їмо, що хочемо.

Читайте також Життя вимірюється не кількістю вдихів. Воно вимірюється кількістю моментів, які змушують нас затримати дихання

Вона грає в шахи на бульварі з чоловіками і виграє! Вона співає в хорі «Веселі бабусі», ходить в театр і відвідує всі безкоштовні міські заходи та концерти. А недавно завела собі бой-френда на 8 років молодшого за себе.

Тепер вони відриваються разом. У минулі вихідні він потішив її гонками на квадроциклах. А потім вони за вечерею випили 2 літри домашнього вина і заснули перед телевізором в обнімку на дивані у вітальні, де ми їх і застукали, повернувшись з дачі, як парочку підлітків. Так дід Коля був представлений сім’ї – зніяковілій мамі, приголомшеним онукам і татові, який реготав – аж заходився.

Я обожнюю свою бабусю – вона позитивніша і енергійніша більшості моїх молодих знайомих. Вона любить життя і вміє ним насолоджуватися. «А скільки того життя!» – відповідає вона моїй мамі на все її: «Мама, ну як так?»