І нащо було то комусь знати, – дорікав Наталії чоловік, – жили спокійно, а тепер що?

– І нащо було то комусь знати, – дорікав Наталії чоловік, – жили спокійно, а тепер що?

Жінка мовчить, адже не має що сказати у відповідь. Чоловік дійсно правий. Вони вже разом 25 років у шлюбі, жили в достатку та й нещодавно відсвяткували весілля єдиної доньки. Чоловік Віки – чудовий вихований хлопець із заможної сім’ї. Зі сватами добре спілкуються, на свята часто бачаться.

– Мого Віталія виховувала бабуся, після весілля ми жили з нею, – згадує Наталя, – потім вона відійшла, а нам дісталося житло.

Чоловік з дружиною все життя багато працювали, щоб жити в достатку і доньці забезпечити хороше майбутнє. Але Віталій не любив хизуватися власними статками й вірив, що щастя любить тишу. Так і донька ходила у звичну школу, а потім і на бюджет сама вступила.

– Ми купили Віці квартиру в кредит, коли їй виповнилося 10 років. Розтермінування давалося на цілих 10 років, але про це нікому не розповідали.

Читайте також Так поступово я почала вчитися жити в задоволення для себе. Почала втішатися новим одягом, свіжими парфумами, манікюром.

В Наталії сім’я була великою – це і сестри рідні, і брат двоюрідний з сестрою. Всі вони жили нормально, але в розкошах не купалися.

Ще декілька років тому, ми вирішили зробити ремонт у квартирі Вікторії та закрити до тих пір, поки не одружиться. Вона якраз тоді почала спілкуватися зі своїм майбутнім чоловіком. Хто ж знав, що свекри вирішили переїхати за місто, а своє житло планували залишити молодим.

На сімейній нараді ми вирішили, що жити молода сім’я буде у чоловіка, а цю квартиру ми будемо здавати. І ось мав прийти перший клієнт на огляд квартири, і знаєте, хто це був – син двоюрідного брата Наталії.

Вони безпосередньо з юнаком ніколи не зідзвонювалися, тому телефонні номери не насторожили. Але не впізнати тітку, нехай і двоюрідну, хлопець не міг. У підсумку в ціні не зійшлися. Хлопець завжди натякав на те, що вони родичі, і що він хотів би, щоб йому запропонували меншу ціну.

В цей же вечір дзвонила і старша сестра Наталії:

– А ти чого не казала, що в тебе житло пустує? В мене он донька з чоловіком орендують квартиру з жахливими умовами, а так би в тебе жили. Комунальні би платили та щось й зверху доклали. Навіщо тобі стільки тих грошей?

Наталія довго міркувала про ситуацію:

– Але ми з чоловіком вирішили, щоб будемо здавати житло чужим людям. Ми на цю квартиру заробляли власною працею, та й пенсія не за горами. Будемо мати з оренди гроші на харчування хоча б. А родичі мають руки і ноги, нехай собі і заробляють. Я ні в кого не просила ніякої допомоги.

– Добре б мова йшла про важкі ситуації, – вважає чоловік Наталі, – зі здоров’ям щось. Тут гріх не підтримати. А так … Руки є, ноги є, все в стані нажити.