І ось тільки через годину до мене дійсно, що це просто його коханка принесла нам на поріг їхню дочку.

Я одразу вибігла на сходову клітку, спустилася по сходах вниз, але в під’їзді було пусто. Я швиденько повернулася назад до візочка, у якому знайшла дивну записку: «Олексію, прошу тебе, подбай про нашу донечку. Марина».

Я не могла зрозуміти, що відбувається, але мого чоловіка, й справді, звали Олексій. І ось тільки через годину до мене дійсно, що це просто його коханка принесла нам на поріг їхню дочку. Я акуратно перенесла коляску у квартиру, подзвонила на роботу та взяла відгул.

Після цього, я одразу зателефонувала своєму чоловікові. Сказала, щоб він завершив всі свої справи та терміново приїхав додому. Олексій нічого не підозрював, був дома вже через пів години. Коляска стояла в коридорі, вона його дещо здивувала. До речі, ми були одружені понад 5 років, але своїх дітей ми не могли мати.

Місяць тому, ми говорили з Олексієм про те, що можна взяти дитину з дитячого будинку, але жодних дій до цього ще не робили.

– Настю, ми тепер будемо мати з тобою дитину? Ти знайшла її для нас?

Читайте також Я одразу зрозуміла, що ніякі вони не друзі. Він паралельно з нею зустрічається! Виходить, що вони були разом весь той час, поки ми з чоловіком одружені. Я була шокована.

– Так, знайшла, а ось її зробив для нас! Я одразу віддала чоловікові записку. Він спокійно перечитав написане і похитав задумливо головою. А потім подивився на мене і сказав:

– Я не маю таких знайомих, а тобі ніколи не зраджував.

– Як це не зраджував? А що нам тепер робити? Я вже подумки була готова прийняти цю дитину та виховувати як свою. А тапер нам потрібно зателефонувати у відділок поліції і все розповісти.

– Настю, а ти геніально придумала! Може ми не будемо розповідати всю правду?

Ми повідомили поліції про підкинуту дитину. Олексій одразу визнав себе батьком. До з’ясування всіх обставин, дівчинку дозволили залишити у нас. Ми щиро раділи, що тепер у нас повноцінна сім’я, але про наслідки ми взагалі не хотіли задумуватися.

Через місяць все почало остаточно прояснюватися. Матір дівчинки так і не знайшли, але щоб правильно оформити всі документи, Олексія попросили здати кров на аналіз. Ми почали нервуватися. Звичайно, що тест показав негативний результат.

Донечка солодко спала, а ми з чоловіком пили чай та думали, що зробити, щоб дівчинка залишилася у нас назавжди. Несподівано у двері хтось постукав. На порозі стояла тендітна дівчинка, вона довго м’ялася, але нарешті то запитала: – Я тут коляску залишала, місяць тому. Де вона?

– Ви Марина?

– Так.

Я запросила її додому. Нам терміново потрібно було поговорити з нею.

– Марино, мій чоловік здавав кров на аналіз. Це дитина точно не Олексія!

Дівчина одразу перебила мене: – Від Олексія, але я просто переплутала адресу. Я вчусь в коледжі, сама проживаю в сусідній області. Я щиро покохала Олексія, мріяла про те, що у нас буде міцна сім’я, а він виявився одруженим! Я не можу самотужки виростити та виховати дочку, у мене немає грошей, а якщо мої батьки дізнаються, то відречуться від мене. Я дізналася його точну адресу, але помилилася будинком. Через декілька днів я це зрозуміла, але боялася повертатися. Я не хочу, щоб моя донечка виросла в притулку, нехай краще Олексій її виростить. То де вона є?

Я хвилювалася, адже у нас тільки що зявився шанс на те, що маленька дівчинка залишиться проживати у нас.

– Марино, з дочкою все добре. Мого чоловіка теж звати Олексій. Я коротко розповіла дівчині про все, що у нас відбувалося.

– Я думаю, що твоєму Олексію дочка не потрібна. Ми б були раді виховати твою крихітку. Ти зможеш нам допомогти?

– Як мені допомогти вам?

– Напиши, будь ласка, добровільну відмову від дитини. Молода мати послухала нас, так і зробила. Всі були щасливі та задоволені.