І тут сталося диво — я чекала дитину. Він пішов, але від мене!

Моїй доньці 2,5 роки. Останнім часом я все частіше шкодую, що завела її. Я зустрічалася з одруженим чоловіком, у якого в шлюбі не було дітей. Він був в повній впевненості, що проблема в ньому. Говорив, як хоче рідних дітей, що пішов би від дружини, якби я мала. І тут сталося диво — я чекала дитину. Він пішов, але від мене!

Я дуже хотіла дитину і, природно, я її залишила. Появилась дівчинка. І тут почалося моє пекло. Я зрозуміла, що я її не люблю. Я годувала її грудьми, доглядала, міняла памперси, купала, вела себе, як всі. Але в душі, в душі не було тієї любові, про яку пишуть.

Читайте також Коли мені було п’ять років, мати познайомилася з черговим чоловіком і захотіла бути з ним, але він поставив їй умову, що візьме її, якщо вона буде сама.

Мама говорила, що потерпи, буде легше. А мені здається, що все гірше і гірше. Спочатку були проблеми з горщиком, вона ні в яку не хотіла на нього сідати. Могла сидіти на ньому 10 хвилин, потім встати і через 3 секунди наробити в штани. Це мене виводило з себе, я била її, думаючи, що це допоможе. Тепер проблема з тим, що вона просто не хоче говорити. У неї є всі звуки, вона каже деякі слова, але повторювати слова вона не хоче. Вона не розуміє кольору. Вона не може сказати чи пояснити, чого вона хоче. Не розуміє елементарних речей, таких як не можна малювати на стінах, через що частенько я кричу на неї. Я не можу змиритися з думкою, що моя дитина просто дурненька! Вона влаштовує істерики без приводу.

Я все більше переконуюся, що починаю її ненавидіти. Був такий момент, що я їхала від неї на 3 дні. Я не скучила, мені було без неї так добре. Мені здається, вона моя помилка.

Я живу з батьками, дай Бог їм здоров’я, і ​​з дочкою. Якби не було засудження з боку родичів і батьків, я б, швидше за все, віддала дитину в прийомну сім’ю, знаючи, що з нею все буде добре.

Мама каже, що вона ще маленька, і скоро буде легше. Тільки щось це «легше» десь загубилося.