– Йди, – сказав чоловік, – прямо зараз збирайся і йди. Що там у тебе є? Халат і тапки, куртка і джинси? Так і бути, забирай. А діти залишаться зі мною. Вже я доб’юся, щоб тобі вони не дісталися.

Для кожної жінки, яка живе в несправжньому шлюбі, причиною, по якій вона продовжує «існувати» в цих відносини, є досить важка фраза чоловіка: «відсуджу у тебе дітей». Особливо це важко сприйняти, коли ти живеш з владним чоловіком, а у тебе взагалі нічого немає.

– Я вийшла заміж у ранньому віці, – говорить Юля, – у 18 років.Батьки мої не сильно любили працювати, ніхто за нами не дивився. Старша сестра Юля вийшла заміж теж рано і почала випивати разом зі своїм чоловіком.

Двоє моїх старших братів часто потрапляли в неприємні ситуації. Батьки згодом пропили свою квартиру і опинилися в селі.

– Я щиро вірила, що мені пощастило, – каже Юля. Мій чоловік працював юрисконсультом на заводі, ще у нього сестра була, мого віку.

Юлю «прийняли» в сім’ю, правда постійно говорили про те, що вони витягнули її з болота. Незабаром, одразу після весілля, Юля чекала на появу дитини.

– До речі, його батьки до нас ніколи не навідувалися та не провіяли як ми живемо. Зате Ігор, завжди любив мене критикувати: то не смачно приготую, то сорочки не правильно розвішу.

Читайте також Сергій не міг знайти слів. Що це таке відбувається? Він своїй жінці квіти та тортик приніс, а тут ось таке у нього під носом відбувається? Почав він відкривати акуратно ключем вхідні двері.

– Ось ти цілими днями сидиш вдома і взагалі нічого не робиш. І не потрібно прикриватися малою дитиною, вона собі мирно спить весь день.

Загалом, Ігор користувався Юліною безпорадністю, бо знав, що вона не має до кого звернутися та поскаржитися.

– Буквально через два роки у них появився син, – каже Юля, – Ігоря батьки хотіли продати свою трикімнатну квартиру і купити синові квартиру побільше. Кредит він брати не хотів — це ж все одно буде спільно нажите майно. Так і говорив:

– Ти нічого не варта, сидиш на моїй шиї все життя, а якщо щось трапиться – ось ти вже і власниця половини двушки? Такого я не допущу. Розв’яжу питання якось по-іншому.

Але нічого він не вирішив. Його сестра вийшла заміж і почала жити в батьків, згодом пішли діти. Ось так Юля залишилася жити з двома дітьми та чоловіком в однокімнатній квартирі. Як тільки сину виповнилося три роки, Юля вирішила піти працювати, але Ігор мав свою думку з цього приводу:

– Наші діти потребують від тебе зараз цілодобового догляду. А ти їх хочеш віддати в садочок? Тобі що, не вистачає грошей?

Ігор вів звітність та дивитися, на що Юля витрачає гроші. А скандал у них почався взагалі за гребінець, який Юля вирішила собі купити потайки від чоловіка.

– Я не ходжу в салони краси, – каже жінка, – а гребінець мій вже був старий, ось і поламався.

Більше Юля не могла жити з таким чоловіком, сказала, що йде від нього. На той час дітям було всього 6 та 4 роки.

– Йди, – сказав чоловік, – прямо зараз збирайся і йди. Що там у тебе є? Халат і тапки, куртка і джинси? Так і бути, забирай. А діти залишаться зі мною. Вже я доб’юся, щоб тобі вони не дісталися.

Чоловік зібрав деякі її речі та викинув все на сходову клітку в під’їзді. В суді він зміг довести, що у Юлі за спиною немає нічого, тому син і дочка залишилися жити разом з ним, а Юля повинна була сплачувати аліменти.

Але Юля була не з тих, хто опускала руки. Вона справно платила аліменти, торгувала на ринку, а вночі мила підлоги, часто ночувала в підсобці.

– А потім я почала орендувати невеличку кімнату, – згадує Юля, – почала гроші збирати. Почала працювати на офіційній роботі та продовжувала шукати всілякі підробітки. Через 4 роки у мене була однокімнатна кредитна квартира.

– З дітьми часто сиділа моя свекруха, – каже Юля, – вона завжди повторювала дітям, що я їх кинула. Мені дозволяли бачитися з дітьми, але в повні дні і строго за графіком. Згодом мені вдалося обміняти свою маленьку однокімнатну квартиру та двокімнатну. Звичайно, теж не обійшлося без кредиту, але він майже весь вже виплачений.

– А ти добре влаштувалася, – пролунав одного разу дзвінок від Ігоря, – живеш як справжня пані в двокімнатній квартирі, а я тут нашими дітьми ледве поміщаюся в своїй однокімнатній. Чому не забираєш дітей до себе?

– А я не буду нікого забирати, – каже Юля, – і можете мене зараз поливати брудом. Я багато працюю, мало сплю, але добилася свого, встала на ноги. Я свій обовязок виконую, завжди бачуся з дітьми, допомагаю, підтримую. Але жити з ними не хочу.

Дочці вже виповнилося 15 років, а синові 13. Ігор виховував їх самотужки, а зараз у нас з дітьми дуже хороші відносини, вони все розуміють і не засуджують мене. Я завжди поруч і не відмовляюся від них.

Юля впевнена, що люди будуть її осуджувати. Але вона вважає, що ніколи не поступала підло.

– Зараз я вільна, – каже вона, – симпатична, можливо, у мене буде ще одна сім’я, але поки мені не до цього. Я проживаю так, як живуть тисячі чоловіків в нашій країні, які залишають своїх дітей з колишнім подружжям: багато працюю, відпочиваю, проводжу час з дітьми. Так, все могло бути по-іншому, але не я в цьому винна.