Я вважаю його своїм талісманом. Так, він досить пошарпаний та старий, але я ріс без батьків, в дитячому будинку, тому він для мене означає дуже багато. Не подумайте, що який божевільний.

Я не мав особливого бажання їхати на цю зустріч. Але мене вмовили: «Тобі він точно сподобається. Ігор — молодий бізнесмен, який добився всього своїми силами. Позичив гроші, відкрив перукарню, справа дала бажаний результат, а потім з’явилося ще дві».

Я повинен був взяти у нього коротке інтерв’ю, щоб він мені розповів про свою історію успіху. Приїхав я в офіс, а там лише одна молодь, на стінах висіли незрозумілі плакати та картини.

В Ігоря не було свого кабінету, він сидів на великому шкіряному дивані, виставивши свої ноги на журнальний столик. «Дивний персонаж» — злісно подумав я.

Ігор сказав: «Вибачаюся, зараз я відповім на повідомлення і ми розпочнемо».

Я акуратно присів навпроти нього. І раптом в куточку дивана помітив невеличкого іграшкового зайця в кумедних штанцях.

Такий зайчик колись був у мене в дитинстві. Його подарувала мені бабуся, як тільки мені виповнився один рочок. Поки Ігор відписував, я мимоволі почав поринати у своє дитинство. Той зайчик був колись моєю улюбленою іграшкою.

 

Читайте також Після кохання, неможливо побудувати дружні відносини.

Зайчик завжди був поруч зі мною, я з ним спав, гуляв, їв, навіть розповідав йому найпотаємніші секрети. Приблизно до років семи цей зайчик був моїм найкращим другом. Коли у нього відірвалося око — ми з мамою пришили замість нього гудзик.

А потім я одружився. Одного разу, коли моя дружина затіяла генеральне прибирання в нашій квартирі — зайчик пропав. Я дуже сильно розізлився, але дружина запевняла мене, що вона іграшку не викинула, а просто віддала дітлахам у дворі. «Навіщо тобі ця іграшка? — запитувалася вона. — Ти вже дорослий чоловік, Олексію».

Я не став їй розповідати про те, як в дитинстві любив розмовляти з ним і як він мені допомагав жити. Не думаю, що вона мене б зрозуміла. Я часто згадував цього зайчика.

Я вважаю, що такі іграшки безцінні, вони для нас як ангели-охоронці.

Ігор нарешті поклав свій телефон у сторону і сказав мені: «Ну я готовий розмовляти». Ми досить довго з ним спілкувалися, він мені справді почав імпонувати. Вже коли інтерв’ю підходило до кінця, я вирішив запитатися: «Це ваш іграшковий зайчик?».

Ігор посміхнувся: «Так, він мій. Я вважаю його своїм талісманом. Знаєте, він завжди зі мною. Так, він досить пошарпаний та старий, але я ріс без батьків, в дитячому будинку, тому він для мене означає дуже багато. Не подумайте, що який божевільний. Я завжди ділився з ним своїми планами на майбутнє».

Ігор додав: «Надіюся, ця історія про зайця не попаде в інтерв’ю?».

«Ні, не переживайте», – відповів я.

Повернувшись з роботи, я запитався в дружини: «Скажи чесно, де ти поділа мою улюблену іграшку?».

Дружина відповіла: «Олексію, вже пройшло п’ятнадцять років, а ти все ще продовжуєш згадувати про цього зайчика. Я зібрала всі старі іграшки і віднесла в дитячий будинок. Цього зайчика одразу ж схопив якийсь хлопчик, на вигляд йому було років 3».

Я щиро засміявся. Несподівано я зрозумів, що мій зайчик став для когось ангелом-хранителем. Ігорю ця іграшка колись була набагато потрібніша ніж мені. Я вважаю, що наші старенькі іграшки магічні і здатні творити неймовірні чудеса. Принаймні, я дуже хочу в це вірити.