Кілька днів тому брат привів до нас додому ріелтора, який повинен був оцінити квартиру. Я просто не знаю, що мені робити.

Ми з братом рано залишилися сиротами.  Мені тоді було 17 років, а брату — тільки дев’ять. Нас забрала до себе татова мама. Вона вже була старенька, часто хворіла. До нас регулярно приїжджала додому швидка допомога. Дуже скоро я стала прекрасно розбиратися в ліках, адже бабуся потребувала серйозного лікування.

Всі обов’язки, в основному, лягли на мої плечі. Я тягнула на собі і брата, і бабусю. Брат теж дуже болісно переносив втрату батьків. Він постійно плакав, нічого не хотів робити — ні допомагати по господарству, ні у догляді за бабусею, навіть уроки вчити не хотів. Характер у нього став жахливий, мені постійно доводилося його заспокоювати. Мені було шкода братика, я його заспокоювала і завжди жаліла.

 

Читайте також Марина, як почула про роботу — зразу обурилась. Як так працювати місяць і заробити на одні чобітки?

Щоб було на що жити, ми змушені були продати будинок бабусі і стали всі жити в квартирі наших батьків. Ми дуже економили, але грошей ніколи не вистачало. Після закінчення школи я пішла вчитися на кухаря. Після навчання змогла влаштуватися в кафе неподалік від нашого будинку. Жити стало легше.

Ми залишилися з братом одні, я стала його опікуном. Далекі родичі лише зрідка приїжджали нас провідати. І все. Я ростила свого брата одна. Мій брат ріс жахливою дитиною — був дуже норовливим і впертим. Може бути, я сама була в цьому винна, адже я сильно любила його і жаліла. А дарма. Він виріс великим егоїстом. Став дуже нахабним і вів себе просто зухвало.

Щоб нас прогодувати і одягнути, я багато працювала. Тому у мене не було ні часу, ні сил вести з братом виховні бесіди. Незабаром я дізналася, що мій брат почав дружити з хлопцями, місцевими хуліганами. Додому він став повертатися пізно, від нього смерділо алкоголем та тютюновим димом. Я намагалася з ним поговорити, але це було марно.

Потім він ніби-то заспокоївся. А коли йому виповнилося 18 років, то він мені сказав, що вже дорослий і буде жити так, як захоче сам. Я була цьому дуже рада. Адже з компанії хлопців-хуліганів він вирішив піти сам.

Незабаром я помітила, що вечорами мій брат став кудись йти. Повертався він завжди пізно і одразу ж зачинявся у своїй кімнаті. Він став поводитися дуже дивно. Я злякалася, адже подумала, що він став наркоманом. Але я помилялася.

Одного разу я повернулася додому і побачила, що з будинку пропав телевізор, ноутбук і колекція маминих порцелянових янголят. Увечері брат мені зізнався, що він все це продав, а гроші відніс в свою секту. Виявляється, якимось чином мій брат потрапив у дивну секту. Там його гарненько обробили, “промили мізки”, ось він і відніс туди гроші. Таких людей там було багато, вони туди віддавали все: і гроші, і машини, і квартири.

Нещодавно мій брат заявив, що він хоче продати свою частку в квартирі. Я повинна у нього викупити його частку, якщо хочу залишитися жити в батьківській квартирі. А він піде жити в свою секту. Я намагалася з ним поговорити, намагалася йому все пояснити. Але усе було марно. Таке відчуття, що я розмовляла з зомбі.

Кілька днів тому брат привів до нас додому ріелтора, який повинен був оцінити квартиру. Я просто не знаю, що мені робити. Адже на свою частину грошей від батьківської квартири я не зможу купити собі нормальне житло. Брат здавалося забув, скільки я для нього зробила. Його друзі-сектанти стали для нього дорожчими за рідну сестру, яка виростила його.

Я просто не можу знайти вихід із цієї ситуації. Як мені зупинити брата і не допустити продажу нашої квартири? Адже юридично він має повне право розпоряджатися своєю частиною квартири. Що мені робити? Я не хочу ставати бездомною.