Коли їй принесли дитину, і вона відсунула пеленку, щоб поглянути на її обличчя, вона ахнула. Лікар швидко відвернувся і подивився в лікарняне вікно. Дитина народилася без вух.

«Можу я побачити мою дитину?», — запитала щаслива новоспечена мати.

Коли їй принесли дитину, і вона відсунула пеленку, щоб поглянути на її обличчя, вона ахнула. Лікар швидко відвернувся і подивився в лікарняне вікно. Дитина народилася без вух.

Час показав, що слух у дитини був досконалим. Відсутність вушних раковин впливало лише на його зовнішній вигляд. Одного разу, він прибіг зі школи і кинувся в обійми матері, вона зітхнула, знаючи, що його життя буде низкою неприємностей і насмішок.

Він сказав: «Хлопчик, великий хлопчик … назвав мене ур0дом».

Він виріс і став фаворитом серед своїх однокласників. У нього був талант до літератури і музики …

«Але ти міг би спілкуватися з іншими хлопчиками», — прокоментувала його мати, але відчула гіркоту в серці.

Батьки вирішили проконсультуватися з сімейним лікарем щодо пересадки донорських вушних раковин.

«Вважаю, я міг би зробити пересадку, якщо ви знайдете донора», — вирішив лікар.

Читайте також: Якщо не будеш сидіти з онуком, і від мене, мовляв, допомоги не чекай на старості також. Посперечалися мама з донькою після того, образилися одна на одну, не розмовляють зараз зовсім.

Після цього почався пошук людини, яка б погодилася на донорство. Минуло два роки, коли одного разу батько сказав синові: «Ми їдемо в лікарню, синку, ми з матір’ю знайшли людину, яка готова пожертвувати тобі свої вуха, але хто вона — секрет», — сказав батько.

Операція пройшла успішно, і з’явилася нова людина. Його таланти розквітли, і школа і коледж стали серією тріумфів. Пізніше він одружився і вступив на дипломатичну службу.

«Але я повинен знати!», — просив він свого батька: «Хто так багато для мене зробив, я ніколи не зможу віддячити цю людину!»

«Синку, угода укладалася в тім, що ти не повинен знати … поки ні», — сказав батько.

Роками вони приховували цю таємницю, але настав день … один з найпохмуріших днів, який повинен витримати син. Він стояв зі своїм батьком над труною матері.

Повільно, ніжно, батько простягнув руку і підняв густе, червонувато-руде волосся, щоб показати, що у матері немає вух.

«Мати казала, що вона була рада, що ніколи не відрізала волосся», — м’яко прошепотів він, — «і ніхто і ніколи не думав, що мама менш красива, чи не так?»

Справжня краса криється не в фізичному вигляді, а в серці. Справжній скарб лежить не в тому, що можна побачити, а в тому, чого не видно. Справжня любов полягає не в тому, що робиться і що відомо, а в тому, що зроблено, і залишилося невідомо.