Краса Віри, якщо бути відвертою, змарніла. Шкода мені її, дуже, бо ще й свекруха кляне, як тільки може.

Щаслива від того, що своє дитинство та юність я провела у невеличкому місті, де і народилася.

Мала я і подругу. Дуже хороша дівчинка — Віра, ми однолітки.

Щоправда, у Віри з 15 років розпочався дуже серйозний роман із Юрієм, а мені було взагалі до такого.

Усі шепотілися про ту пару, адже у Юрія батьки жили досить заможно, ні в чому собі не відмовляли, навіть навчався він у Києві на найдорожчому факультеті. Приїздив у наше місто він не часто, навіть можна сказати, що дуже рідко, а коли і був тут, то казав до Віри, аби вона сиділа вдома і вчилася. Їхні батьки вже навіть подумки оженили їх.

Трошки більше розповім про свою подругу Віру. Так ось, вона насправді дуже вродлива, а коли розмовляє, то здається, що це соловейко тьохкає, аж серце щемить. Усі любили цю дівчинку, бо в неї ясний розум і думки достатньо мудрі, як на її вік, а усі вчителі захоплювалися розуму Віри, адже у класі вона була найкмітливішою. Та тільки мама дівчинки не хотіла, аби її донька продовжувала навчання у ВУЗі, бо марила тим, би скоріше одружити Віру.

Читайте також Цінуйте своїх матусь, адже бути мамою — це професія, яка є зовсім не легкою та взагалі не оплачуваною.

А ще такий діалог був постійно:

– Тьотю Катю, добридень! Покличте Вірочку, ми прийшли по неї.

– Ану, хутко звідси! Моя Віра має нареченого, тому нічого їй з вами ходити.

Мені завжди було шкода Віру, адже це її молодість, а вона навіть не знає і нічого не чула про неї. Тільки й бачить свого Юру, і то не часто. Для чого їй це все!?

Віра так і не вступала до університету, а я переїхала жити у інше місто, тому ми й перестали спілкуватися — взагалі.

Тільки єдине що, то чула про весілля Віри, про те,ш що у неї 3 дітей Одним словом — мрія її мама — таки здійснилася.

Тепер, я наречена і дуже хотілося показати своєму майбутньому чоловікові своє містечко. Приїхали разом і відразу на оглядини центру міста.

Ми спокійно гуляємо, насолоджуємося місцевими краєвидами, розмовляємо англійською, бо чоловік не українець. Раптово чую, як мене гукає до болю знайомий голос. Озирнулася і бачу:

– Вірочка!, – я була шалено щаслива побачити її.

– Яка я рада тебе бачити! — відповіла мені Віра.

Поговорили ми з нею про життя і з’ясувалося, що Віра тепер мама чотирьох дітей, а її Юра подав на розлучення і десь зник, навіть не дає жодної гривні для того аби поставити дітей на ноги.

Краса Віри, якщо бути відвертою, змарніла. Шкода мені її, дуже, бо ще й свекруха кляне, як тільки може.

Вирішила, що можу допомогти Вірі і покликала ї працювати у місто у свій офіс, вірю, що вона впорається з роботою і буде мати гарну зарплатню.

Погодилася моя подружка і тепер живе неподалік від мене. Знову подружилися, дивне почуття, але дуже приємно.