Люда її вкрала, невже варто промовчати.

Коли я збиралася вийти заміж за свого чоловіка, його матір робила все можливе, щоб зіпсувати наше весілля. Влаштовувала істерики, намагалася напакостити під час організації свята, кожного вечора телефонувала йому та звинувачувала у чомусь. Дійшло навіть до того, що вона сказала сину «Якщо ти одружишся з цією дівчиною, я на весілля не прийду». Коли ж вона побачила, що ніякі маніпуляції на Семена не діють змирилася та дала нам спокій. Саме під час всіх тих конфліктів я вирішила для себе, що з любов’ю прийму чи то невістку, чи зятя.

З того часу минуло багато років. У нас виріс прекрасний, розумний, успішний син. Нещодавно він теж одружився. Я свою обіцянку виконала й прийняла Людмилу, як рідну донечку. Не можу сказати, що наші відносини ідеальні, адже ми дуже різні й маємо інші погляди на життя.

Та для мене головне, щоб моя дитина була щаслива. А з ким це буде для мене немає значення.

Читайте також Ось так Мирослава у гніві відала свого чоловіка подрузі

Не можу сказати що Людмила ідеальна дружина. Жити з нею зовсім не просто. Вона постійно якась замкнена в собі й не довіряє оточенню. Все чекає, що хтось зробить для неї якусь шкоду.

Думаю все це пов’язано з її дитинством. Батько дівчини зловживав алкоголем й часто влаштовував вдома скандали. Навіть руку на них з матір’ю підіймав. Коли його посадили у в’язницю за крадіжку, добре, що свасі вистачило розуму подати на розлучення.

Зі свахою ми подружилися одразу. Вона розповіла мені про свою нелегку жіночу долю і я одразу перейнялася до неї співчуттям. Мар’яна хороша та ввічлива жінка, яка так і не пов’язала свою долю з гідним чоловіком.

Людмила ж мені зізналася, що інколи не розуміє вчинку своєї матері. «Для чого руйнувати те, що так довго будували. Я думаю мамі потрібно було докласти зусиль аби зберегти свою родину». Тата невістка любить, тому досі підтримує з ним зв’язок та спілкується, що сильно засмучує її матір.

В родинні стосунки цих людей я вирішила не вмішуватися, вони дорослі самі розберуться. Натомість стала підганяти свого сина, щоб уже подумували про діток. Так не терпиться стати бабусею.

Натяки на поповнення в родині я припинила робити, коли побачила неприємну для себе картину. На мій день народження невістка одягнула красиву бежеву сукню, що гарно підкреслювала її фігуру, але найвишуканішим елементом її образу стала підвіска.

Я мало дар мови не втратила, коли її побачила. Золота, на довгому ланцюжку та гравіюванням. Я була впевнена на всі сто відсотків, що це моя прикраса. Яка, до речі, загубилася декілька місяців тому. В голові одразу промайнула думка «Мій син одружився з крадійкою».

Влаштовувати скандал чи розпитувати, де Люда взяла цю прикрасу я не стала. Як дівчина могла відреагувати на моє запитання не могла передбачити, тому вирішила її не зачіпати. До того ж було хвилювання, а раптом я помилилася й це просто схожа підвіска. Але ж гравіювання я точно впізнала.

Я відганяю думки про те, що невістка могла успадкувати батькові не найкращі гени. Ми всі так добре подружилися й знайшли спільну мову. Мій син сяє від щастя й для мене це найголовніше. Але, якщо це дійсно моя коштовність й Люда її вкрала, невже варто промовчати. Вона знає, як добре я до неї ставлюся.

Варто було лише попросити і я б подарувала їй цю річ. Тим паче, що доньки у мене немає та всі родинні коштовності я передам невістці.