Мабуть, не всім дано любити своїх рідних онуків, але що є, то є.

Пам’ятаю дитинство, а найбільше пам’ятаю, як заздрила своїм друзям. Адже вони мали бабусь і дідусів. В захваті розповідали, як з дідусем ходили на рибалку, які загадкові місця в лісі знав дідусь моєї подруги. А які смачні пироги пекла бабуся сусіда Андрія, і скільки знала казок, не порахуєш. В мене не було ні бабусі, ні дідуся. Померли, коли я ще не народилася.

Наразі я сама бабуся. Внуків дуже люблю. Тому при кожній нагоді запрошую до себе пожити, або просто відвідати. Був час, коли вгору ніколи глянути. Але час летить, діти виросли, у них свої сім’ї. А ми з чоловіком уже пенсіонери. Виявляється, скільки багато вільного часу, коли не потрібно спішити на роботу. Якраз час бавитись онуками, але в них свій розклад життя, і приїжджають не завжди.

Але, коли приїжджають, у нас велике свято. Якщо літом, обов’язково сніданок, обід, і вечеря надворі. Зранку плануємо день, куди йдемо, чи їдемо. Як говорить дідусь, з приїздом онуків двір оживає. І так є насправді. Спільні поїздки на річку, чи в ліс, а увечері обговорюємо, як пройшов день. В такий час дні летять напрочуд швидко. Неначе тільки приїхали, а вже збираються до свого дому. Онуки нас також люблять, і очікують наступної поїздки як свята.

Читайте також Бастурма в домашніх умовах.

Та думка про те, щоб онуки приїздили до бабусі та дідуся, не в усіх однакова. Знаю подругу, яка не хоче, щоб онуки приїжджали до неї. По перше безлад в будинку, після дітей. По друге, не хоче бути прив’язаною біля них. В неї свої принципи. Своїх дітей виховувала сама, то і її діти нехай виховують без її участі. Те, що внуків люблять більше, ніж дітей, то не про неї. Вона таку позицію не приховує. Велике бажання пожити для себе. Тому дома не застанеш. Вони з чоловіком часто відпочивають на природі. Біля річки в наметі живуть по три – чотири дні. Взимку провідують друзів.

Дочка її знає позицію мами, тому приїжджають не часто. У неї кращі стосунки зі свекрухою, і діти відвідують другу бабусю набагато частіше. Спочатку таку поведінку цієї людини засуджували, а потім звикли. Мабуть, не всім дано любити своїх рідних онуків, але що є, то є.