Мабуть, все ж таки, як не гірко було це прийняти, але моя матір казала правду. Василь не хотів спільних дітей, бо не кохає мене

Зі своїм чоловіком Василем ми побралися 8 років тому. Спільних дітей у нас немає, однак ми разом виховуємо дочку Василя від першого шлюбу. І саме це мене дуже хвилює і засмучує.

Адже мені весь час видається, що Василь не хоче провести зі мною решту свого життя. Таке відчуття, що я йому була потрібна задля підтримки після розставання з колишньою дружиною.

Читайте також Я вже попросила чоловіка поговорити з батьками, аби ті приписали мене і дитину. Я думала, що він мене зрозуміє, адже мені не дуже хочеться не відчувати твердої землі під ногами.

Ми познайомилися з Василем, коли він ще був у шлюбі, але вже хотів розлучення з дружиною. Вона дуже дивно повелася — кинула дитину на Василя і поїхала за кордон. Тому ми одружилися ще тоді, коли Василева дочка була ще немовлям. Вона, звісно, знає, що десь є її справжня біологічна матір, але все ж називає мене мамою. І я не шкодую для неї любові і доброти, піклуюся, як про свою власну дитину.

Я могла б назвати себе дуже щасливою людиною, однак мене тривожить те, що Василь спільних дітей зі мною не хоче. Він завжди має напоготові якісь відмовки: нехай дочка трохи підросте, треба почекати коли зарплату підвищать і так до безкінечності.

Ще й моя мама повсякчас мене під’юджує. Адже, на її думку, головне завдання жінки у житті — це мати дитину, а буття не буде повним, коли не маєш власного сина чи дочки. Вона натякає на те, що Василь взяв мене заміж лише для того, аби у його дочки була матір, адже самому виховувавти дитину складно. Це лише холодний розрахунок і любові у нашому шлюбі немає. Я стараюсь не слухати і зовсім не хочу вірити у її слова. Ми ж усі вісім років живемо у злагоді.

Василь дуже добрий, турботливий і розуміючий. Він завжди допомагає у хатніх справах, часто дарує квіти, робить приємні сюрпризи і ніколи не сперечається зі мною через дрібниці. Всі наші друзі вважають нашу пару ідеальною.

Але ось нещодавно з-за кордону повернулась рідна матір нашої дочки. Всі ці роки вона жила в іншій країні і зовсім не згадувала про те, що у неї росте дитина. Аж тут раптово приїхала і різко захотіла почати спілкуватися з дочкою. Дівчинка уже доросла, майже дев’ятирічна, тому ми запитали у неї чи хотіла б вона бачитися зі справжньою мамою. Я ж не можу заборонити це. Але найбільше мене засмутило те, що Василь дуже спокійно поставився до цієї ситуації, навіть мою думку не запитав. Я усе розумію, вона рідна матір, однак фактично дитину виховувала я. Дуже дивно, що Василь ось так просто прийняв свою колишню дружину, забувши те, як вона вчинила.

Повернувшись якось раніше з роботи, я виявила, що Василева обручка лежить на тумбочці. Я здивувалась, адже він ніколи її не знімав, коли йшов на роботу. А чи пішов він взагалі на роботу? Повернувшись, Василь, як ні в чому не бувало, одягнув обручку. Тоді я нічого незвичайного в цьому не побачила, але тепер я дуже тривожуся. Що якщо Василь вирішив відновити спілкування з колишньою дружиною? Адже вони любили один одного раніше.

Мабуть, все ж таки, як не гірко було це прийняти, але моя матір казала правду. Василь не хотів спільних дітей, бо не кохає мене. Хоч я і розумію, що рано чи пізно я дізнаюся усю гірку правду і мені нічого не залишиться, окрім як прийняти її. Я все ніяк не наважуся на розмову з Василем. Він заснув біля мене, а я очей стулити не можу, все намагаюся знайти хоч якесь виправдання його вчинків. Навіщо йому знадобилося залишати обручку вдома? Можливо це проста випадковість? Що тепер думати і як вчинити, аби зберегти стосунки?