Мачуху вона, як матір рідну догледіла до кінця.І щоразу згадують жінку, яка кожному з них подарувала материнське тепло в дитинстві, і щастя на все життя.

Одного дня взяла мене мачуха за руку і відвела в сусіднє село до своєї знайомої: — Ось вам каже невісточка, – а сама розвернулась і йде

Тетяна була найстаршою з сестер. Мачуха працювала в колгоспі, і дівчинка разом з нею – після школи, і на канікулах.

— Ох і жили ми тоді. Не те, що тепер, одні черевики на п’ятьох. До школи ходили по черзі, бо ні в чому було. Коли я школу скінчила вчитися далі аж надто хотілося. Мачуха не забороняла, просто попередила: як, мовляв, я тебе навчу? Грошей-то не було … Але я все одно поїхала. Думаю, на стипендію буду жити.

Продуктів з дому взяла побільше: картоплі, морквини, цибулі, грибів сушених, сала солоного, молока сухого мачуха мені виміняла за свої сережки. А в гуртожитку у мене швидко “подружки” все попід’їдали. Закінчила я все ж технікум. Повернулася додому, на роботу пішла в магазин. Легше стало. Хлопці різні до мене сватались. А мачуха подивиться і скаже:

— Не треба тобі такого, він, як батько попід тинами пісні співатиме.

Або:

— У цього батько ледар, син таким же буде.

 

Читайте також Бабуся підібрала кошеня з вулиці. Хіба ж знала старенька, що станеться через декілька років

Відганяла всіх моїх женихів. Я ображалася на неї, до сліз справа доходила.

Одного дня взяла мене мачуха за руку і відвела в сусіднє село до своєї знайомої.

— Ось вам каже невісточка, – а сама розвернулась і йде. Коли я за нею кинулась вона на мене як гримне, – Додому не повертайся, тут тепер твій дім.

Що я мала казати, куди йти. Та й не так мене виховали, аби перечити старшим.

— А мене свекруха мов доньку голубить сльози втирає до хати веде. А ввечері і чоловік мій майбутній з роботи повернувся. Гарний такий, статний. От чи вірите, чи ні, а покохала одразу всім серцем і на все життя, діточки – мовить Тетяна Федорівна і сльозу втирає.

Побрались молоді, побудували власний дім. Коли запитую бабуню про мачуху, вона лиш усміхається:

—Ох і розумна ж то жінка була. Як вона нас усіх у житті гарно прилаштувала. Людей наскрізь бачила. Брат мій привіз знайомитись молодицю, так вона її з двору вигнала одразу. Брат одружившись, з нами довго не спілкувався, а потім приїхав з двома дітьми назавжди. Втекла його жінка кудись аж на Кавказ. Дуже до чоловіків вона охоча була. Брат терпів, аж доки вона і не втекла. І сестер моїх вона заміж повіддавала за добрих хазяїв. Ми на неї хоч і сердились, але врешті всі вдячні були.

Тетяна Федорівна з чоловіком у мирі і злагоді прожили ввесь вік. Мачуху вона, як матір рідну догледіла до кінця. Велика і дружна родина часто збирається на старому дідівському подвір’ї під розлогою грушею. І щоразу згадують жінку, яка кожному з них подарувала материнське тепло в дитинстві, і щастя на все життя.