-Мам, а може бути тобі пожити в будинку для літніх людей?

З часом пам’ять стала підводити

Пішла … а телефон забула! Дочка каже, що телефон повинен бути завжди коло мене.

-Дочко, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.

-А трапиться що з тобою … Мам, телефон завжди повинен бути поруч …. Повернувшись, Ольга Сергіївна взяла телефон в руки. Так і є … Аня дзвонила. Набирає номер, в трубці – голос дочки …

-Мам, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є.

-Що за справа? -, але у відповідь чути тільки писк телефону. Через півгодини приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.

-Так все нормально, мам … Що ходити коло та навколо? Мам, переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А свій дім! Продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мам? Що скажеш?

-Я не хочу вас стискувати. Мене і таке життя влаштовує. Ви б тільки частіше приїжджали …

-Мам, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх кожен день.

-Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися.

Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі: -Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цю квртиру залишати без догляду не можна

-Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним.

-Все, Ань, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Видно гроші для неї важливіше сім’ї …

-Іди до машини. Я зараз підійду… Ольга Сергіївна взяла тільки найнеобхідніше, що їй могло знадобиться.

На душі було до болю тоскно, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка був особливо дорогий серцю.

Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя … хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інша жити в будинку, де є свої правила.

Читайте також: А я не хочу виховувати племінницю. Чоловік пoгрoжує розлученням, свекруха тисне на жалість.

Анечка так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі. Сусідка Віка обіцяла доглянути за будинком і  котом , якого зять навідріз відмовився взяти з собою в квартиру.

Пройшов всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було. Павло з Ганнусею постійно сварилися, кричали один на одного.

Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали. Після продажу будинку пройшло вже кілька місяців. Справа, на яке були віддані гроші згорить.

Павло став ще більш дратівливим, іноді приходив не адекватний. Після однієї з такою сварки, Анечка вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами:

-Мам, а може бути тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад ….