Мама була проти весілля, але ми все одно одружилися. Тато скрипів зубами, але руку Віталію який був його однолітком пожав.

Познайомилися ми з Віталієм в кафе. Я говорила по телефону і ненароком упустила сумочку, він підняв і подав – справжній джентльмен – зав’язалася розмова.

Йому було сорок п’ять, мені двадцять, але я виглядала старше, а він – молодший в загальному, я брязнула двадцять п’ять, він сказав, що йому тридцять п’ять, виявилося, що і день народження у нас з різницею в десять місяців в один день,якось все, що називається, склалося.

Віталій працював в приватній будівельній фірмі, комерційний директор. Зізнаюся одразу: спочатку я дивилася на гроші.

Він дарував дорогі подарунки, водив в ресторани, сауни, караоке. Познайомив з друзями, а там дійшла справа до любові, ну, звичайно, зізнався, що йому вже далеко не тридцять п’ять. Ну, я закрила очі.

Так, з моїми подругами я його не знайомила, соромно було. Але подруги якось швидко відпали. Мені куди цікавіше було з ним в ресторан сходити або більярд, або боулінг, ніж з ними в кафешку.

Мама була проти весілля, але ми все одно одружилися. Тато скрипів зубами, але руку Віталію знизав (мама на реєстрацію не прийшла). Віталій обіцяв онуків, я червоніла. І ось справа дійшла до подружніх обов’язків.

Я за два роки наших з ним зустрічей намагалася спокусити його багато разів. Але він був справжній джентльмен, не піддавався. Говорив, що старомодний, що хоче, щоб усі у нас було після весілля.

Читайте також: Ця чудова притча про вічне, справжнє кохання, без якої світ не може існувати

І ось ми розписалися, але на наступний день йому треба було вранці рано йти на роботу, і фактично нічого не було. Потім він втомився. Потім знову рання робота.

В результаті за фактом шлюбна ніч у нас трапилася через три місяці, коли я вже влаштувала скандал і сказала, що виходила за нього не для цього.

Через рік шлюбу я плакала в подушку і відводила очі, коли мама питала про онуків. Віталію було все одно, йому це було просто не потрібно, чоловіком він був від сили разів зо три-чотири за рік.

Думала, що все зміниться, але Віталію дитина була потрібен так само, як дружина.

Так, він водив мене по ресторанах і показував друзям, але я вже розуміла, що дружина йому була потрібна як статус, типу «я нормальний і все можу».

Лікуватися і навіть обстежитися він не хоче. Каже, що я про «це» тільки і думаю, дорікає, мовляв, я знала, що виходила за людину, яка набагато старше. Дитину чи поцілує і назве синку.

Ми ні в чому не потребуємо, ось, напевно, тому я з ним ще живу. Дитина ходить в приватний сад, я не працюю, інститут не закінчила

Заводжу розмову, щоб відновитися в інституті і довчитися, гарчить, каже, навіщо мені це треба. «Я вважаю, що в родині повинен працювати чоловік. Крапка”.

Все в ньому вже дратує. Усе. Як їсть, як крекче вночі, як «еге» говорить замість «так». Сама себе загнала в кут, а тепер не знаю, як вибратися.