Мамі Світлани чоловік, який не приносить в сім’ю грошей, виявився не потрібен. Але дочка кімнату все одно замикає і холодильник на кухню не повернула.

Світлані зараз 24 роки. Незаміжня, з вищою освітою. Дівчина працює на досить непоганій, як для неї, роботі. Але життя її в рідному домі хорошим не назвеш.

Світлані належить половина квартири, в якій вони зараз живуть, житло було татове, так що в спадок вона з мамою вступили в рівних частках. Дівчині тоді тільки 18 виповнилося. Тоді, 6 років тому, залишившись без тата, який отримував гарну зарплату і турбувався про свою сім’ю, мамі з донькою довелося важко. Мама, звільнилася ще коли Світлані було 3 роки. Просто не вийшла з декрету. Матеріальне становище чоловіка дозволяло не працювати, займатися будинком.

– І що ми робитимемо тепер, – плакала мама, коли хорошого чоловіка не стало, – мені вже майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлогу мити?
Мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів в салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат їй старший допомагав спочатку, а потім побачив, що вона сама не намагається знайти хоч якийсь заробіток – плюнув.

– Тобі б, сестро, – сказав дядько Світлани рідній сестрі, – на роботу вийти. Та хоч куди-небудь. Куди візьмуть. У мене самого сім’я, двоє діток, у мене не вистачить сил і вас постійно тягнути.

– Знайомтеся, – сказала якось мама Світлані через рік, – це дядько Сергій і він буде жити з нами.

Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Сергій працював і заробляв, але з Світланою відносини у чоловіка не складалися.

– Живе тільки тут і хліб їсть, – щодня говорив Сергій Світлані, коли вже добре освоївся в квартирі, – прибирай, їсти вари. Які уроки? Який інститут? Працювати треба йти, я що тебе годувати повинен?

Світлана ще мало що могла сказати вітчиму, у неї була маленька стипендія, але її всю у неї забирала мама, а вона мовчала, не захищала доньку перед вітчимом. Боялася втратити годувальника.

– Куди ми без нього, як жити далі будемо? – постійно говорила мати Світлані, – Ну і промовч зайвий раз, не сперечайся. Він хороший, він нас годує зараз.

Відучилася Аня в коледжі замість інституту, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вона – зайвий рот в себе вдома, ярмо на шиї вітчима. Він скрупульозно підраховував, у що йому обходиться утримання дівчини.

Читайте також  Курортний роман який переріс в кохання вього життя Ігоря

– Через пів року після того, як я вийшла на роботу, – розповідала мені Світлана, – я і купила собі холодильник, в свою кімнату поставила, бо вітчим в їх з мамою кімнату поставив замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди.

-Працює? – сказав дядько Сергій, – Ось і нехай харчується на свої. І готуй сама.

– І мама знову промовчала, і продовжувала так жити мовчки, коли вітчим мені пред’являв рахунки за комуналку, за якими я повинна була віддавати йому гроші.

Але їх свято тривало не довго. Дядько Сергій попав під скорочення на підприємстві. А мама Світлани працювати звички не мала.

– І почалися набіги на мій холодильник, – згадує Свєта, – я тоді ще замок в двері не поставила.

А потім не витримала дівчина: двоє непрацюючих дорослих людей, комунальні платежі, які лягли на її плечі цілком і повністю.

-Так, – каже вона з гіркотою, – пішла і рахунки розділила, і двері нові поставила в свою кімнату, і замок там є міцний. Скільки можна? 8 місяців сидить без роботи вітчим. А моя мама, я ж пам’ятаю, як вона йому в очі заглядала і мовчала.

– Як ти можеш так чинити, – розгнівалася мама Світлани, – так, нам з Сергієм зараз важко дуже приходиться. Але ми стільком йому зобов’язані! Він тебе ростив, поїв і годував. Ми повинні йому допомогти, а ти холодильник замкнула.

– Ось і допомагай, – промовила у відповідь Світлана, – він лише тебе годував, а я йому нічим не зобов’язана. І не я перша їжу стала ховати.

Тепер Світлана вже добре знає, що відповісти на слова про “годував, поїв, ростив”. Хоча вона і усвідомлює, що жити в таких умовах абсолютно неможливо.

– Я цю квартиру продавати не буду, у мене грошей немає докласти. З рідною матір’ю будеш судитися?

Світлана про заміжжя не думає, немає поруч хорошої людини, а виходити заміж тільки для того, щоб піти з такого побуту, в плани дівчини теж не входить.

– Взяти до себе в кімнату квартирантів, як радить одна з подруг, – роздумує Світлана, – а самій однокімнатну взяти в оренду? Так, моїх витрат орендарі не покриють, але хоч нерви збережу.

Два тижні тому Сергій з їхньої з мамою квартири раптово з’їхав. Мамі Світлани чоловік, який не приносить в сім’ю грошей, виявився не потрібен. Але дочка кімнату все одно замикає і холодильник на кухню не повернула.

– Нехай моя мама працювати йде, – вважає Світлана. – Мені теж поряд з нею важко жилося.

Світлана боїться, що її осудять рідні та друзі, але їй дуже гірко за своє дитинство.