Материнство – це постійні гойдалки

Ось про що я думаю останнім часом… Материнство – це постійні гойдалки. Буває, діти прокидаються о 5.45 ранку, і ти не розумієш, як вижити до вечора. І знаєш прекрасно всі ці вирази, мовляв, «не встигнеш оком моргнути, як діти виростуть» і все таке інше, але – чорт забирай! – ти так втомилася. (Кави, будь ласка).

А буває, діти сплять до пів на дев’яту ранку, і ти п’єш чай в тиші, і відповідаєш на пошту, і спокійно приймаєш душ, і здається, що ти найкраща мама в світі, і море тобі по коліно. Ходиш по дому в радісному збудженні, передчуваючи відмінний день.

Це вічні гойдалки: злети і падіння, радість і відчай.

Ти відчуваєш то щастя, то провину. Втомлюєшся, але десь береш сили, щоб усміхнутися і почати новий день.

Читайте також Гарне виховання іноді обтяжує. А іноді приносить багатство і свободу. І будинок на березі моря

Я просто хочу сказати, що це нормально – мріяти про день, коли ти знову зможеш спокійно приймати душ, не натикаючись постійно на дитячі іграшки у ванній, або голити ноги цілих вісім хвилин, не хвилюючись про те, що випадково залишила на кухонному столі ножиці і твоя трилітка, звичайно ж, негайно з ними щось витворить.

Це нормально (хоча, зізнатися, порядком набридає) – коли ти приймаєш душ і тобі ввижається дитячий плач, хоча ти точно знаєш, що дитина спить (або за нею наглядає хтось інший, або вона на прогулянці).

Нормально – хотіти спати всю ніч, але підскакувати і бігти о другій годині ночі малюка, який плаче.

Нормально – заприсягтися собі «більше ніяких нічних годувань!» і в першу ж ніч здатися, тому що так простіше і ти поки не впевнена, що готова завершувати нічні годування прямо зараз.

Нормально – хотіти фарбувати губи і пристойно одягатися (не в перші-ліпші штани) не час від часу, а кожен день. Але і надягати спросоння перші-ліпші штани, а потім ходити в них весь день – теж нормально.

Нормально – хотіти правильно харчуватися, але замовляти не найбільш корисну готову їжу, коли немає сил ходити по магазинам і готувати.

Нормально – хотіти, щоб дитина припинила нити, але при цьому знати, що одного разу будеш сумувати за цим чарівним відчуттям власної потрібності.

Нормально – не кидатися негайно прибирати, коли в будинку бардак, а замість цього піти гуляти. Якщо почнеш зараз, так і не вийдеш з дому…

Точно так же нормально – мити посуд, прибирати і готувати, поки дитина грається сама з собою. Періодично всі ми займаємося тим, що ТРЕБА, і дітям потрібно навчитися займати себе самостійно. До того ж чистота в будинку прояснює розум (гаразд, хоча б віддалена подібність чистоти).

Нормально – одночасно хотіти проводити час з дітьми і мріяти про поїздку на море без дітей, уявляючи, як потягуєш коктейль на пляжі, зариваєшся пальцями в пісок і кричиш «ура, я вільна!»

Нормально – не хотіти укладати дитину спати (годину танців з бубном!), але сумувати, коли все-таки пропускаєш щовечірні казки і поцілунки через те, що тебе не було вдома.

Нормально – сумувати по самій собі, якою ти була до материнства, за своєю незалежноістю, яку раніше сприймала як належне, але в той же час не представляти життя без своєї дитини.

Нормально – бути не тільки мамою, а й просто людиною. Мати мрії та цілі, пов’язані з сім’єю – і свої власні.

Це нормально – бути час від часу втомленою і емоційно спустошеною. І в один з таких моментів почути, як твій малюк каже: «Мамо, ти найкраща!», і відчути його долоньку у своїй. І відчути всім серцем: все буде добре.