Мене сильно турбує відношення до мене матері, я ніяк не можу їй пробачити.

Свого батька я жодного разу не бачила, вони розлучилися, коли я була ще немовлям. Мама завжди у всіх негараздах звинувачувала мене. Коли я була маленька, то не розуміла, цього ставлення, і взагалі, думала так має бути, поки не народилася молодша сестра.

Мама не вийшла заміж. Вона час від часу змінювала кавалерів. А одного дня повідомила, що я стану старшою сестрою. Я раділа, надіялась, що хоч сестричка стане мені другом.

Коли Єві виповнився рік мама узаконила стосунки з Іваном, її батьком, але і ці стосунки не протривали довго.

Пам’ятаю, як мені не хотілося повертатись додому, бо там мама з черговим чоловіком, і як вона любила казати: “Що ти розумієш, це моє справжнє кохання, яке я чекала все життя”.

 

Читайте також: Я тільки стала звикати, що у мене немає батька, як мама знову вийшла заміж. Для мене це було випробування, я не хотіла, щоб з нами жив чужий дядько.

 

Мені тоді було чотирнадцять, як я розридалася бабусі в фартушок.

– Бабусю, люба, я більше не можу так жити. Забери мене до себе.

Я розказала про всі витівки мами. Ми того дня пішли додому удвох. Бабуся довго розмовляла з мамою, я не чула їх розмови, а після закінчення ми разом спакували речі і з того дня я жила з нею.

Це було найкраще моє життя – життя з бабусею. Єва залишилася з мамою, їй було легше, мама її любила і старалась не ображати.

З чоловіками у неї було, як і завжди, ну любила вона таке веселе життя.

У дев’ятнадцять я вийшла заміж. На той час бабусі вже не було в живих. Ми з чоловіком жили в її будинку. І все б нічого, та Господь все не посилав нам дитинку. Мама трохи заспокоїлась зі своїм життям. Навіть почала приходити до нас в гості. І ще, на диво, вона почала молитися та ходити в церкву.

Згодом вийшла заміж і Єва. І ось коли вона через два роки вона чекала дитину, мама мене сильно засмутила. В голові не вкладається, що так по різному можна любити двох своїх доньок.

– Єва має завдячувати своєму материнству мені, адже я сходила в церкву і написала за її здоров’я записку. священик молився і ось бачиш, все вийшло.

Ми з Миколою вже більше п’яти років в шлюбі. Вона прекрасно знає наше бажання стати батьками, але жодного разу такого не зробила.

– Ти вже доросла і сама можеш за себе постояти. Якщо не знаєш де і як писати, то спитай в церкві любу бабусю, вона тобі й допоможе, – почула я у відповідь, коли спитала маму, чому вона не дала в церкві і за моє здоров’я.

В мене з’явилася ще більша на неї образа. Не розумію її ставлення.

Мені дуже прикро, що в нас з чоловіком немає діточок. У мене проявилися ще більші ревнощі, велике засудження і презирство до рідної матері. Мені лячно від цього.