“Мені не потрібна друга дитина, я не хочу її, якщо залишиш, нарікай на себе”.

Ось уже 5 років не можу зрозуміти, як жити у власній сім’ї.

Мені 35 років, чоловік старший на 15 років, у нас спільний син, якому 10 років. Чоловіка дуже люблю, дитина бажана. Перші 5 років жила як в казці в рожевих окулярах. У мене немає доказів зради, але підсвідомо це відчуваю (думаю, що кожна жінка це відчуває і розуміє). Сергій постійно кудись курсував, то відрядження то вилазки з друзями, постійно залишав нас з сином, то поїхав відпочивати один, то в Єгипет на 10 днів, то на футбол на 5 днів, якісь незрозумілі “вічно холості” друзі.

Читайте також: Хочу розповісти історію, від якої багато людей в шоці, коли я її розповідаю. Але саме завдяки їй я навчилася шити і стала зараз власницею ательє.

Втомившись від всього цього, я поставила перед вибором, сім’я або ось таке от життя. Він відразу змінився, мовляв, для мене сім’я найважливіша в житті.

У цей період у мене був в організмі збій, і я дізнаюся, що чекаю дитину. Почала йому про це розповідати і побачила вкрай негативну реакцію: “мені не потрібна друга дитина, я не хочу її, якщо залишиш, нарікай на себе”.

Я в стресі, думала кілька днів і, бачачи його байдужість і те, що він навіть не говорить зі мною, злякалася, що не впораюся…

Минуло багато років років. Він змінився, практично пішов від своїх гулянок з “друзями”, проводить весь час з нами, намагається, але в мені щось зламалося, не можу вірити, постійно гризу себе за цю безповоротну помилку.

Нещодавно він після святкування, трохи забагато випивши, почав говорити про те, що сильно шкодує про свою помилку і не може зрозуміти, чому і що з ним було тоді. Але вже , на жаль, нічого змінити не можна. Так і живемо. Знаєте, намагаюся побачити його позитивні якості, адже кожна людина може змінитися, але ось серце не вірить, та й ставлюся до нього не так, як було раніше.

Маю велику надію, що час розставить все по своїх місцях, адже попри все я люблю його, і хочу щоб наша сім’я була щасливою.