Меншому Колі вони все купляли, а от внучку забезпечували ми з дідусем.

У мене є донька Наталя, якій вже 37 років, а її доньці Ірі, моїй онуці, нещодавно виповнилося 13 років. Зараз Наталя одружена вдруге, а з першим чоловіком розлучилася, коли дитині було всього лиш два місяці.

Йому надокучили сімейні клопоти та й скочив у гречку. Наталя так пробачити і не змогла й прийшла до мене з дитиною на руках та валізою речей. У нас з чоловіком трикімнатна квартира, жили ми четверо, місця всім вистачало.

Наталі подобалося жити з нами, адже ми допомагали доглянути Іринку, я приготую їсти, а вона ходила до подруг в гості. Поки ми ввечері гралися з онукою, вона гуляла. Але ми не були проти, адже думали, що вона знайде собі хорошого чоловіка.

Так Іринка вже в садок пішла. Я вранці йшла на роботу й вела її в садок, а ввечері забирала. Наталка тим часом займалася своїм особистим життям.

Іринка пішла в школу, і тоді я сказала Наталі, нехай теж займається вихованням дитини, сідає вчити домашнє завдання, але вистачило її ненадовго. П’ять років тому привела ще до нас чоловіка. Вона чекала дитину, вони швидко розписалися й нам навіть чого не повідомили. Жити також вирішили у нас. Появився онук й вони троє тіснилися в кімнаті.

Читайте також Продукт праці бджіл – мед – є дуже корисним продуктом

Жили ми мирно, не сварилися, хоча і було інколи тісно. Наталя вже стала більше дітьми займатися, але от її чоловік взагалі незлюбив Іринку. Він ставився до неї так, ніби вона сусідська дівчинка. Й Наталя стала копіювати його поведінку.

Меншому Колі вони все купляли, а от внучку забезпечували ми з дідусем. Я бачила, що Іринка все розуміє й ображається на матір. Дівчинка просто стала нещасною та похмурою і мені дуже було прикро.

Колю визначили в садок, Наталя вийшла на роботу, і з грошима стало легше. Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили кредит і купили собі однокімнатну квартиру.

Купили квартиру в іншому кінці міста, хоча я просила розглянути варіанти ближче до школи Іринки, щоб не міняти школу. Тоді Наталя сказала, що хоче залишити доньку в нас, бо тут у неї школа, друзі та власна кімната. І я отетеріла. Мені не жаль для онучки нічого, і я не проти, щоб вона залишилася, але вона хоче бути поруч з власною матір’ю.

Я Іринці постаралася пояснити ситуацію і вона залишилася з нами. Як я зрозуміла потім, з вітчимом онука жити не хотіла. Наталя приїжджала до Іринки перший час, купляла їм обновки, гуляла, але згодом ці візити ставали все рідшими та рідшими.

Зараз онука повністю на нашому утриманні, а донька приїжджає раз в три місяці. Навіть аліменти на Іринку від першого чоловіка в неї.

Мені страшно, що буде далі. Зараз я ще можу забезпечити онуку. Але коли вона закінчить школу, потрібно кошти на випускний, потім навчання… цього я не потягну.

Але навіть це не так важливо, поки справляємося. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Наталя наче викреслила Іринку зі свого життя. Іринка – це розуміє.

Коли я їй висловила свою думку щодо цієї ситуації, вона мені відповіла: «Так я ж розумію, причіп нікому не потрібен». Плакала потім цілу ніч. Як можна власну дитину називати причепом. Я просто тепер думаю цілими днями, що я зробила не так, коли виховувала доньку.