Мій п’ятирічний син здогадався, як обдypити вихователя.

Мій п’ятирічний син здогадався, як обдypити вихователя. Їм не дозволяли виносити м’ячі з групи в садочку надвір, але знайшлася група незадоволених такими несправедливими обмеженнями, і от мій Олексій очолив банду маленьких повстанців.

Подружка мого сина Юля засунула м’яч собі під одяг, підійшла до виховательки і серйозним тоном сказала:

» — Сьогодні зранку я поцілувалася з Льоскою, він мій наречений, і тепер ось — у нас буде дитинка, мені зовсім не можна нахилятися, тому що я можу народити прямо тут, і вам треба мене взути!»

Ідея була геніально, це беззаперечно, але і виховательку надурити все ж таки не вдалося.

Спроби винести м’яч за спиною теж виявилися невдалими, тому син наважився на рішучі дії — викинув м’яч через вікно надвір, де інші діти швиденько його підібрали і заховали від виховательки.

Лишилося найголовніше — замаскувати м’яч, щоб його не впізнали. І тут, на жаль вихователів чи на щастя дітей, огорожу сусіднього майданчика робітники фарбували в червоний. Довго не думаючи, ці бешкетники (на чолі з моїх Льошкою) облили м’яч червоною фарбою і одразу ж побігли ним гратися. Всім було весело, а особливо потім виховательці, яка намагалася забрати той м’яч у дітей.

Читайте також Уміння мовчати — справжнє мистецтво і осягнути його дано не кожному. Ось ця притча, присвячена мовчанню.

Батькам ввечері теж дісталося нелегке завдання — відмити фарбу з рук своїх дітей. Одяг вже було не врятувати.
На наступний ранок було організовано батьківські збори, на яких всі члени повстання мали б вибачитися і визнати свою провину, але замість того вийшла досить цікава вистава.

Подружка сина, Юлечка, зробила вигляд, що зараз втратить свідомість:

«- Я ж дівчинка! Дівчинка! Якщо я буду хвилюватися, то з’являться прищі на обличчі, і тоді хороші хлопчики не будуть мене любити, мені доведеться вийти заміж за поганого і зламати йому життя! Ви ж не хочете, щоб так сталося?»

Ніхто з дорослих не зміг нічого відповісти, тому що не сподівався почути таку промову від п’ятирічної дівчинки. Але тут Юлю перебиває мій Олексій:

» — Та чого ти ридаєш, я буду твоїм чоловіком, але почекай, поки я стану воїном, повернуся з армії, а то мама не лишить мене у спокої!

Але тут в розмову втручається Арсен:

» — Поки Льоха буде в армії, я можу пожити трохи з тобою, пити я не буду, але і дітей не будемо заводити, а то вони кричать і взагалі від них багато проблем!

Всі мовчали, навіть вихователь, і тут Аркаша вирішив розрядити атмосферу:

» — Чесне слово, я сам бачив, як м’яч у вікно вийшов, він хотів з нами гуляти, ми обіцяли взяти його з собою, але Петрівна (так діти кликали свою виховательку) його не пускала. Ми тутки ні до чого! А якщо не вірите — у м’яча спитайте!

У м’яча так ніхто і не спитав, звісно, але і сварити дітей після такої вистави вже ні у кого не виникло бажання. Зате тепер вихователі знають, кому роздавати головні на свята! Тепер вони просто змушені брати активну участь в життя дитячого садка аж до його закінчення.