Мій син привів у дім невістку та я не погодилася, щоб вона залишилася, адже вони мають жити самостійно, хоча я не хотіла їх відпускати

Мій Син місяць назад привів додому дівчину.

– Мама, познайомся це моя Віра. Ми вирішили жити разом бо ми кохаємо один одного.

А я що, проти чи що? Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть.

– Добре сину ви тут розмовляйте, а я піду збиратися.

– Не зрозумів? Які речі, мамо? – запитав Сашко.

Інколи здається, що Сашко весь у батька по сто раз треба розсосолювати:

– В прямому ви ж хочете двоє жити от і жийте, не буду заважати вам!

– Хм, мам, розумієш, дорого знімати, та й нема на що – ми з Вірею вчимося, ти ж знаєш. Ми в тебе думали пожити. Нам багато не треба – куточок в кімнаті, ми тебе не обмежимо, обіцяю.

Ага, плавали – знаємо. Я жила теж зі своєю свекрухою років одинадцять її терпіла. Відносини у нас з матір’ю чоловіка, природно, зіпсувалися.

Це зараз вони солодко співають – не соромлячись. А через місяць-другий будуть сварки та кожен буде чимусь не довольний. Не треба мені такого щастя. Ой Віра ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе позбавила.

– Ні, син. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб вирішити жити з коханою дівчиною, будь добрий забезпечити вам умови для спільного життя, будь дорослим до кінця: переведені на заочку, знайди роботу і зніми квартиру. Хоча, квартиру не потягнеш, напевно. Знімеш кімнату – і живіть разом, скільки душа забажає.

Читайте також: Привела у дім свою подругу, а натомість побачила флірт у сторону мого чоловіка – такого, я точно не очікувала від неї та мій чоловік поставив її на місце

– Мама, як ти це уявляєш собі? З чужими людьми в хрущовці: Я зовсім такого не хочу.

Ага, то мій дім в хрущовку перетворити то ти можеш і чужу людину привезти? А самі з чужими людьми – не хочемо. Хитренькі які.

– Віра, Ви справді кохаєте мого сина? можливо питання дивне та все ж, я мушу запитати. – Так, кохаю. – відповіла – Віра.

– Чуєш, син – вона тебе любить. А з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Віра?

– Та правильно я не проти бути і в комуналці, лиш би місце було.

– Ну ось, син, як добре все виходить. А вже як тобі дівчина твоя за моєї відсутності вдячна буде, словами не передати. Давайте, дорослі, влаштовуйте своє життя. Не переживай, що не поїдете ви в кімнату. Я додавати буду, щоб на квартиру вистачало. Ви хоч не забувайте, відвідуйте стару іноді.

– Ну яка Ви стара? Вам до старої ще років сорок, – лестило мені Віра.

Коли діти покинули мене я почала плакати.

Я дуже хотіла, щоб вони були поруч. Та не можна дорослі діти мають жити окремо від батьків.

Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити дитину у вільне плавання.