Змініть свої очікування на вдячність, і ваш світ миттєво зміниться

Ну в мене нема дерев, тому я у цьому відношенні чистий споживач. А от у неї сад, вона сільська красуня. І сад у неї – красень, чого тільки там нема. Там зараз такий агрус, як космос, я як потрапляю в ті кущі, то не зважаю ні на ноги, ні на руки: обдерта вся і щаслива! Але аж дихати не можу, бо хочу і порічок, і малини, і груш, а в неї все медове. Ну от мед навіть в агрусі!

Читайте також Сирні кекси

Тільки абрикоси не росли. Щоразу кілька плодів – маленькі, невиразні, ну таке собі. І вона потерпала і скаржилася. Її сусід якось візьми і скажи: “Може, замість абрикосів великі сливи посади? Он які в тебе сливи, як кабанці, чесне слово. І смак – мрія, а не сливи, я сам скільки разів куштував, то думав, що вони ніби мангові”.

Люба на нього поглянула так, ніби приготувалася відлупцювати на місці. Я помітила той погляд, а потім запитала, чому вона так розлютилася на сусіда. Начебто вони дружно живуть, товаришують родинами, допомагають один одному. Люблю за це село – за цю спільну толоку і спільні вечері після цього.

“Бо це не тільки абрикоси, – сказала вона. – Це моє уподобання, захоплення, мої  дітки”. І вона назвала багато причин, за що любить три деревця абрикосів: за красу весняного цвітіння (“Вони ж першими розцвітають, ще холодно, а вони вже квітнуть”), на них найбільше люблять пташки сідати і співати, вони дають хороший затінок і під ними люблять рости тюльпани. І ще сто причин. І почала дякувати цим деревцям.

Я не знаю, чому так, але коли вона почала їм дякувати – наперед авансом, за все, що бачила і відчувала, вони почали рости. Пише мені повідомлення: “На тебе чекає відро абрикосів”. Ого!