Моя донька покинула внучку, дитина їй мішала жити.

Моя донька розлучилась, коли дитині було всього 2 місяці.

Користуючись тим, що за дитиною є кому доглянути, донька часто йшла то до подруг в гості, то вони на природу компаніями вибиралися.

Ми з чоловіком були  не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка. Я майже завжди відводила і забирала внечку з садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла.

П’ять років тому Наташа пішла жити до свого молодого чоловіка. Він знімав квартиру в іншому районі міста.

Внучку вона з собою не взяла – був кінець навчального року, дівчинці було б незручно добиратися до школи. Якось майже відразу Наташа чекала на ще одну дитину, вони розписалися. Вирішили жити у нас.

Донька з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Машенька в інший, а ми з чоловіком в третій. Нормально жили, мирно. Тільки було видно, що до малюка донька з чоловіком відносяться набагато краще, ніж до Марійці.

Ні, її не кривдили, що не шпинялі. Просто як ніби Коля – їх дитина, а Маша – так, сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку.

Читайте також: Випадок, який змусив Світлану всерйоз задуматися про спільне життя з Дімою.

Колю визначили в садок, Наташа вийшла на роботу, і з грошима стало легше. Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили іпотечний кредит і купили собі однокімнатну квартиру.

Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, інакше як Машенька в школу ходитиме ?! А міняти школу – великий стрес. Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант і купили житло на іншому кінці міста. Машу з собою не взяли.

Наташа попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната. Музична школа, знову ж таки, поруч.

Якщо брати її з собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, змінювати школу. Ми з Машенькою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю.

Так і живемо. Наташка спочатку приїжджала частенько після роботи, щоденник дивилася, зошити у Маші, за обновками вони ходили. У вихідні вони Машу забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер.

Донька дзвонить дочки рази три за тиждень на п’ять хвилин, і мені два рази в тиждень. Приїжджає 2-3 рази на місяць. Грошей на утримання внучці вона нам не дає. Ми не запитуємо, і як ніби все в порядку. Навіть аліменти, які платить перший чоловік, залишаються у Наташі.

А недавно взагалі мені сказала: «Так я ж розумію, причіп нікому не потрібен». Де почула тільки слово таке. Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?