Моя мати покинула мене в 7 років,сказала, що не зможе розлучитися з вітчимом, так як з дитиною вона нікому не буде потрібна, і без нього ми зовсім пропадемо.

Не хочу скаржитися, так як вважаю себе щасливою жінкою, у якої чудовий чоловік і четверо улюблених мною дітей. Але потаємним я просто зобов’язана з вами поділитися.

Мама моя вийшла заміж в 19 років, а в 20 народила мене. Перший час мати з батьком жили душа в душу, але з часом все змінилося. Мама пішла від батька, коли мені було 5 років, і практично відразу вийшла заміж за іншого чоловіка. Я була загнаним ягням на той момент, і через короткий час назвала його татом! Мій новий тато здавався мені дуже добрим і веселим дядьком.

Моєму щастю не було меж, нарешті ми заживемо не гірше за інших! Але моє щастя тривало зовсім недовго. Через 2 роки, коли я вступила до першого класу, в моєму житті відбулися бурхливі зміни і для мене почалося…

Моє безтурботне дитинство закінчилося з того моменту, як я вступила на посаду служниці і зобов’язана була кожен день мити посуд і раз в тиждень мити підлогу.

Природно, з огляду на мій вік, якість моєї роботи залишала бажати кращого, і вітчим намагався змусити мене переробляти всю роботу, а якщо я відмовлялася, він сварив…

Читайте також: Немає квартири – немає онуків! – заявила невістка, забрала чоловіка і дітей і пішла.

Звичайно ж, він робив це, коли мами не було вдома, і суворо забороняв мені розповідати їй про це, а якщо я розповім, то буде набагато гірше.

В один прекрасний день, коли ми сиділи за загальним столом і обідали, мама помітила що щось зі мною не так, дуже підозрілим було моє сидіння на стільці і сльози в очах, які ось-ось готові були ринути з моїх очей.

Тільки одному Богу відомо, як я хотіла, як я мріяла, щоб мама пішла, нарешті, від чоловіка, який так поводився. Я була впевнена, що цей момент настав, і мама вже напевно не зможе пробачити йому таке, але я на жаль помилялася.

Мама зайшла в мою кімнату, обняла мене і, попросивши у мене вибачення, сказала, що не зможе розлучитися з вітчимом, так як з дитиною вона нікому не буде потрібна, і без нього ми зовсім пропадемо. Вітчим продовжував це робити, я була замкнутою дитиною, ні з ким не спілкувалася.

Минуло багато років, зараз я вже сама доросла жінка, і моєї мами вже 2 роки як немає, але гіркий осад в душі залишився, його нічим звідти не прибрати! Своїх дітей я намагаюся не карати, занадто гіркий досвід винесла я зі свого дитинства.

Бажаю всім вам щасливого життя і нехай ніколи вас і ваших дітей не торкнуться бiль, приниження і розчарування!