Мої батьки були проти, щоб я виходила заміж за Максима, він був старше мене, та я зробила так як серце підказувало та потім сталося те, чого я не очікувала

Коли Марина поставила батьків перед фактом, що вона виходить заміж, ті аж заклякли. Вони і не здогадувалися, що їхня дочка-розумниця вже кавалерів водить. Лише 17 літ відсвяткували. Коли тільки встигла?

Діло молоде і нехитре. Їхала в місто на автобусі, а той візьми і на пів дороги зламайся. Поки водій колупався в двигуні, пасажири повсідалися край поля з пшеницею. Біля Марини примостився чорноокий і старший на вигляд парубок. Слово за словом – і познайомилися. Максим мав до дівчат підхід, був балакучий, анекдоти травив – через пів години Марина сиділа із сяючими очима і раз у раз пирскала сміхом від чергового жарту кавалера. Коли автобус їхній врешті загуркотів, молоді люди вже домовлялися про наступну зустріч.

Хлопець був старший на 10 років. Жив і працював у місті. А це їхав від бабці, яка жила у селі. Тож наступного разу він побачив дівчину через тиждень, потім – через стільки ж. На третій тиждень не витримав:

– Та скільки ж я буду тебе зустрічати на тій автостанції? Мені вже набридло! Давай-но будемо женитися, і діло з кінцем!

А Марина вже й так була готова йти за Максимом у вогонь і воду, не те що заміж. Отак за місяць від моменту знайомства доля й вирішилася.

Батьки Марини навіть слухати про заміжжя не хотіли. Всі плани і мрії, сподівання на те, що їхня донечка закінчить інститут і стане поважною людиною, були, здавалося, зруйновані. А ще як побачили того Максима, то взагалі затялися. Старий і непотрібний – це хіба пара їхній Марині? Спочатку вмовляли доню, щоб не псувала своє життя. Потім стали лякати, що благословення ніколи не дадуть. Дівчина виплакала тоді тонну сліз і вже би, певно, піддалася вмовлянням батьків, якби про це не дізнався Максим. А він вмів бути напористим. Тож одного дня приїхав до Марини машиною, схопив за руку, і в чому була – капцях і шортах – перевіз до себе додому.

Ще кілька разів Марина приїжджала до батьків і пробувала помиритися. Але де там! Одна мова: її приймуть, а зятя того ніколи. І поки дочка буде з ним, чути про нього не хочуть!

Читайте також: Я полюбила свого чоловіка через пару років аж. Але скільки помилок було зроблено за молодості що тепер не знаю, як їх забути і виправити

Промайнуло кілька років. Марина з Максимом мали вже донечку і жили у його батьків. Квартира велика, місця вистачало. У Максима ще був молодший брат Влад. Одноліток Марини, до речі. Після школи, як і годиться, пішов учитися. Поступив аж у консерваторію, змалку займався музикою і вмів грати ледь не на всіх інструментах. А додому приїжджав лише на великі свята і канікули.

Певно, було б Марині геть кепсько, якби свекри попалися погані. Але ні, вона завжди всім розповідала, що має «золоту свекруху і срібного свекра». Донею її називали. Годили, онучку допомагали глядіти. І при будь-яких непорозуміннях з Максимом завжди ставали на її бік. Бачили ж бо: ні в чому та невістка не винна. Сидить вдома, дитину бавить, жодної подружки не має. А Максиму все не так: аби випив з мужиками після роботи, то вже вдома концерти влаштовує. Такий стає противний і прискіпливий. Борщ, який ще вчора нахвалював, уже йому бридкий, м’ясо жорстке, а чай – надто гарячий. І все – як розійдеться, як почне кричати та тарілками кидатися, не втихомирити.

– Доню, прости його, дурня такого, – вмовляла та гладила ридаючу Марину по голові свекруха. – Проспиться, то я йому завтра випишу! Якась нечиста сила ним крутить, що йому робиться?

А Максиму тому як з гуся вода. Послухає, а по-своєму зробить. Випивки після роботи ставали все частішими, скандали вдома – теж.

Влад приїхав на зимові канікули. Останні, як сказав, дні для відпочинку. Літом уже закінчує навчання і йде на роботу. Планував узагалі за кордон їхати, його вже й запрошували. Приїзду Влада чекали з нетерпінням усі: батьки, Марина і навіть її донечка Світланка. Здавалося, у квартирі тоді сонечко поселялося. Хлопець був харизматичний, з хорошим почуттям гумору і, що дуже подобалося Марині, толковий і відповідальний. А до дітей який підхід мав! Світланка з його колін і не злазила, як він приїжджав. Марина дивилася на те все і дивувалася: це ж два рідні брати, а які різні! Її чоловік був байдужим до дочки, навіть на руки її не брав. А цей ладен був возитися годинами, гуляти, навіть у пісочниці грібся з нею. Максим був балаболом – пообіцяє і тут же забуде, а Влад слів на вітер не кидав.

І от Марина стала помічати, що постійно порівнює братів. І Максим явно програє. А особливо на фоні його останніх п’янок. Та й Влад до неї завжди тепло ставився. Полюбилися їм вечірні чаювання на кухні: то кросворди розгадують, то новини останні обговорюють, а то і просто про життя балакають.

Свекруха одразу збагнула, до чого це все йде. Не знати, що там у її душі творилося, але вона жодного разу вголос ніяких підозр не висловлювала. І вперше у житті, коли її Максим вкотре прийшов додому п’яний і влаштував розбірки, навіть носа зі свекром не показали зі своєї кімнати.

А скандал був тоді знатний. Коли Максим вивернув на підлогу щойно зварений Мариною плов, вискочив Влад.

– Ти що це, придурку, робиш?! – заволав.

– Не твоє діло! Ану геть з моїх очей! Шмаркач, а вже до брата тявкати щось буде!

Брати не побилися, але шарпалися та обзивали один одного ще довго. Закінчилося все тим, що Марина з дочкою цю ніч ночували у кімнаті Влада. Точніше, пів ночі проплакала, а далі до світання, вирішували, що робити.

Зранку Марина демонстративно і сердито «переїжджала» з однієї кімнати в іншу. Вони з Владом оголосили, що відтепер будуть жити разом. І на розлучення подає, бо Максима терпіти більше немає сил.

При тихій згоді свекрів Марина через рік повторно стала їхньою невісткою. Навіть паспорт їй не довелося міняти: прізвище ж у братів одне. Потім і онука їм подарували. Щоправда, вони з Владом вже на той час жили у столиці. З батьками Марина теж помирилася. І що найцікавіше – цього зятя вони дуже люблять…