Моїй бабусі 94 роки. На жаль, вона хвора, бабуся забуває, не впізнає, робить вчинки, які не контролює.

Моїй бабусі 94 роки. На жаль, вона хвора, бабуся забуває, не впізнає, робить вчинки, які не контролює. Сама хвороба почала розвиватися кілька років тому. У неї були голоси в голові ночами, які закликають до якихось дій або пророкують про майбутнє.

У бабусі погіршився слух, вона почала погано сприймати зміст того, що ми їй говоримо. Забудькуватість і неуважність, маячні ідеї про те, що у неї вкрали або підмінили речі… Все це увійшло в бабусине життя.

 

Читайте також Ми забрали з села тестя й тещу, бо їм самим вже важко. Поселили їх у флігелі, там їм зручно, тепло. ми обслуговуємо. Але б ви бачили, скільки вони їдять!

Моя мама зверталася до лікаря. Бабусі виписували ліки, і їй ставало краще на якийсь час. Але ось уже рік, як бабуся відмовляється приймати ліки.

Спочатку вона читала зазначені в інструкції протипоказання і робила висновок, що пити ці ліки дуже шкідливоу, а тому вона цього  робити не буде.

А потім взагалі вирішила, що все у неї в повному порядку, крім якихось дрібних негараздів. А тому і лікаря викликати нема чого і ліки пити нема чого.
Бабусею і її лікуванням займається моя мама. Мама вважає, що не можна примушувати бабусю лікуватися насильно. Треба її переконати, що так треба і добре, але це у нас не виходить, бабуся дуже вперта. Ну, а раз зараз бабуся не хоче, значить, треба спробувати її умовити трохи пізніше.

Це, звичайно, прекрасно, але тільки і через пару днів, і через пару тижнів. і через пару місяців бабуся лікуватися не бажає. І так пройшов рік. І бабусі стало набагато гірше.

Ідеї про крадіжки чи підміну її речей почастішали. Бабуся переконана, що мій чоловік вкрав у неї 6 ножиць, які вона купувала ще в молодості і які зберігаються у неї в кімнаті в шафі. Ножиці на місці, але бабуся вірить, що мій чоловік просто підмінив її ножиці іншими, поганими, щоб вона не помітила підміни!

Через ці ножиць ми скандалимо всією сім’єю вже кілька місяців. Бабуся лікуватися не хоче. Мама сподівається її умовити. Я приховую від чоловіка, як можу, бабусині ідеї, і не знаю, що робити.

Пропоную мамі підмішувати бабусі ліки в їжу, щоб вона не помітила. Але мама вважає, що це обман, що так не можна чинити, що треба бабусю вмовити. Сама я це робити я не можу, мама помітить. Вона не підпускає мене до вирішення цих питань.

Намагаюся переконувати маму, що це неправильно. Але тоді у мами починається істерика. У неї і самої проблеми зі здоров’ям, вічно щось болить. Вона постійно в поганому настрої. Але їй не хочеться вирішувати ще і цю проблему.

І, напевно, їй просто не віриться, що її улюблена рідна матуся, з якою вона все життя прожила душа в душу, може збожеволіти. А тим часом бабуся кожен день тероризує мене з цими ножицями і проклинає мого чоловіка…

Коли днями у мене здали нерви, я спробувала довести їй, що вона не права. Що ножиці ті ж самі, адже я знаю їх з дитинства. Я прямо сказала, що з нею не все в порядку, і їй терміново треба лікуватися.

У відповідь бабуся штовхнула мене і жбурнула в мене двома парами ножиць. Добре, хоч не потрапила. А у мене на руках в цей час, між іншим, сидів мій маленький син.

Маму ця ситуація не вразила. Вона сказала, що я сама винна, бо почала цю розмову і стала заперечувати бабусі.