Мою подругу засватали без її відома, а потім його мама знайшла більш гідну кандидатуру в дружини.

Якось поїхали ми з друзями на природу. Компанія нас зібралась чамала, весела, всі свої: шашлики, пісні під гітару, ну і примазався до нас незнайомий хлопець. Ну не зовсім хлопець, швидше чоловік років сорока. Звідки і коли саме він прийшов я й не загадаю, швидше за все з кимось з наших. Ну і сподобалась йому дівчина одна, подруга моя Оксанка.

Дівчина вона весела, активна, говірка, з довгою косою, яка діставала їй майже до того місця, на якому сидять. Та й місце це було всім на диво, чого вже гріха таїти, не дарма ж вона тренажерку відвідувала три рази в тиждень.

І от це чоловік, звати його Олег, весь вечір за Оксаною слідом. Не дивлячись на свої сорок років з хвостиком, він мовчав, сопів, і не зводив з неї очей, правда в розмову не вступав і на всі питання відповідав коротко. Так тихо і минув цей вечір, а в понеділок історія набула нових фарб і фантастичного повороту.
Сидить Оксана у себе на складі, займається щоденними справами, звична рутина. І тут входить директор з очима швидше квадратними від здивування, а за ним жінка літніх років.

– Оксано Вікторівно, це до Вас, – сказав директор і швидко пішов, помаякувавши їй з-за спини відвідувачки. Оксана, звичайно, не зрозуміла, що він хотів їй цим сказати, і подивилася на жінку, яка вже пройшла і сіла на стілець.

– Здрастуйте, Оксано. Я – мама Олега.

Читайте також Людмилі часто здавалося, що вона поспішила з заміжжям. У той час, як її молоденькі подруги займалися собою, бігали на побачення, ходили з хлопцями у кафе,

А подруга вже й думати забула про те знайомство, довго згадувала, хто ж такий Олег. І тут жінка продовжила:

– Син мені все розповів, – продовжувала жінка, – і я про тебе порозпитувала. Це не дивно, так як містечко у нас невелике і всі один одного знають. – Батьки у тебе хороші, якщо що допоможуть. Квартира у тебе своя, нічого, що тільки двокімнатна, потім можете продати і будиночок купити, щоб городик був. З директором твоїм поговорила, так ось він про тебе, як про хорошого працівника відгукується, так що і з цього боку ти нас влаштовуєш. Зарплату, правда, не сказав, але думаю нормальна, – зробила висновок вона, розглядаючи приміщення складу.

– Ну добре, донечко, я вже піду напевно, а про весілля самі вирішуйте з Олежиком, – нарешті сказала потенційна майбутня свекруха, але трохи повагавшись, продовжила, – і ось ще що, якщо спати будете до весілля, то я не проти. Тобі вже 25, діток напевно хочеш, та й Олежику пора, все-таки 43 роки, дорослий. Може тоді і в комп’ютері в різні іграшки перестане грати, колись буде. Тільки з дітками не тягніть, а то у тебе мама не молода вже, раптом потім допомагати не зможе.

І вже, взявшись за ручку дверей, жінка запитала: – Ну, я йому скажу, щоб після роботи тебе зустрів, ти ж до п’яти працюєш?

– Краще не треба, я сьогодні допізна, – збрехала Оксана, отямившись, – я, якщо що, йому сама подзвоню … Потім …
Зрозуміло, що дзвонити вона нікому і не збиралась, а телефон просто вимкнула на кілька днів. Сама ж вечорами намагалася подовше затриматися у подруг або на роботі, аж надто не хотілося їй зустрітися з цим нареченим. Він, ймовірно, і сам, потім це зрозумів, тому, як перестав її шукати, а може просто мама знайшла більш гідну кандидатуру в дружини.