“Ми й не знали, що все в ній – найкраще нам, Найрідніше для серця і погляду…”

Ми й не знали, що так її любимо,
Все дивились на Польщу та Чехію,
Емірати, Єгипет з верблюдами…
А про неї все думали зверхньо ми.

Ми й не знали, що так її любимо,
Хоч пишалися нею, красунею:
Запашними садами квітучими,
Гір Карпатських трембітами-сурмами.

З’ясувалось, насправді – ми в захваті
Від ланів з золотавими хвилями,
Матіоли вечірнього запаху-
Ми від цього ставали щасливими.

Ми й не знали, що все в ній – найкраще нам,
Найрідніше для серця і погляду,
Що за місто, село, кожне селище
Ми благатимемо слізно Господа.

Ми й не знали, що так її любимо,
Що так в серці вона нам болітиме,
Коли ворог задихає згубою
Й кров проллється бурхливими ріками.

Калинову красу потоптали їй,
Вишиванку споганили чоботом
Нечестиве нашестя, злі варвари!
Закривавлена ненька, сплюндрована…

Читайте також: Це повинен прочитати кожен українець: “– Господи, адже вони ж називали себе нашими братами…”

Але ворог не знав, з ким він бореться,
Думав, буде не битва- прогулянка.
Та моя Україна – нескорена!
Кров зітерла з лиця, в берці взулася,

Камуфляж зодягла замість вишивки,
До Святого Отця помолилася,
Взяла Біблію- зброю Всевишнього,
Злому ворогу не покорилася!

Ми прозріли- ми дуже цінуємо
Кожним містом , а також людиною;
Зізнаємось- ми так її любимо,
Ми пишаємось Україною!

О, Господь, уквітчай перемогою
Нашу неньку, Тобою даровану!
В кожне місце прийди з відбудовою,
Прийди з миром Твоїм, із добробутом!

Ми за неї Тобі, Боже, дякуєм
Й благодаті для рідної просимо,
Ти для неї стань захистом й якорем,
За країну молитви приносимо!

Вірим серцем, що Ти не забаришся,
Прийдеш з радістю, зі свободою!
Хай Твоє святе Ім’я прославиться
По землі усій, між народами!

Автор: Лора Гула