Минуло вже багато років, відтоді як я вперше стала мамою. А я і досі себе критикую і думаю, що ж я робила не так… Життя повернулось для мене зовсім по-іншому, коли я видала доньку заміж.

Моє життя досить непросте.У мене появилась  донька у 18 років, а все тому, що по дурості залишилась на ніч в одному селі. Коли я повідомила батькові Мартусі про її появу, то він одразу відмовився від неї. Батьки спочатку не розуміли мене і сказали їхати жити з Мартою не в село, а до тітки у сусіднє село. Моя рідня, тобто тітка та бабуся скептично поставилась до того, що я маю дитину, але потім якось звикли. Так, до першого класу Мартусі ми жили у селі. Потім якось літом перед тим, як віддавати малу в школу, я подумала, що було б добре їхати у місто. Там винаймала квартиру зі своєю подругою і так жили помаленьку.

Я працювала на нормальній роботі, тому на мене і доньку завжди гроші були. Потім у мене зав’язався ще один роман і я знову чекала дитину. Виявляється, я зустрічалась з одруженим чоловіком і не знала цього. Так, я вже була з двома дітьми, які не мали татів. Я намагалась давати своїм дітям усе, що могла, а тому дуже старалась для них. Потім, коли померла моя бабуся і заповіла мені хату в селі, то я переїхала назад.

Читайте також Вона називала її бабусею. Я не витримала, і прямо запитала Ростика, хто ця дитина. Він відповів, що це його донька.

Пройшли роки і донька вже виросла, вступила у коледж та жила у гуртожитку в Тернополі. Там, вона і познайомилась з Романом. Після двох років зустрічання, вони завершили навчання і вирішили одружитись. Я допомогла з весіллям і видала свою донечку заміж.

Виявилось, що Роман з нашого села і донька буде жити так близько коло мене. Проте донька має свій характер, а тому вирішила і зовсім забути про свою маму і почала говорити до свекрухи «мамо». Тепер вони ходять по селі під ручку, а з мене люди вже сміються, мовляв, йде повз обійстя і голову відвертає.

Якось при неділі, я біля церкви підійшла до Мартусі і спитала.

– Ну чому ти так відносишся до мене? Чим я тобі не догодила?

А донька мені відповіла відразу:

– Мені зі свекрухою простіше, вона завжди хотіла доньку, вона мене вислуховує і не дорікає ніколи й нічим. Та й, взагалі, я вже доросла, а брат маленький, тобі є з ким спілкуватися! Все добре у мене, мамо!

Від людей я знала, що не все так добре, як каже донька. У Мартусі є проблеми з жіночим здоров’ям, а тому діток у них немає. Свекор важко хворий, а тому Мартуся як наймолодша серед них усіх, має допомагати. А також з роботою у її Романа не все так добре. Це все мені розовіли чужі люди, а не рідна дитина! Родичі радять мені подружитись зі свекрухою і частіше ходити до доньки. А я не розумію у чому справа і що я роблю не так…