Напевно, у мене нема бажання мати дитину. І сумно, що я зрозуміла це тільки зараз

Уже три роки я зустрічаюсь із Максимом. Нам обом по 38 років. Тому часто нам доводиться слухати дорікання щодо дітей. Нібито пора задуматися про продовження роду. Та я не хочу .

У мого чоловіка уже є донька Аліна від першого шлюбу. І більше ніж половина заробітної плати його іде на дівчинку. Та я не роблю Максу жодних зауважень, адже знаю, що нашій спільній дитині уваги і коштів витрачалося б не менше.

В нашій сім’ї ще ніколи не було сварок, суперечок через гроші. Обоє працюємо на хороших роботах, тож жалітися на доходи не доводилося. Тому ці кошти, що витрачено на Алінку – виправдані витрати. Впевнена, що дівчинка заслуговує на найкраще від свого татка. Приємно, що він турбується про свою кровиночку.

Читайте також Чим більше проходило часу, тим більше я ненавиділа свою дитину.

Нещодавно ми вирішили, що з настанням тепла, влаштуємо весілля і нарешті поєднаємося вузлами шлюбу. Та неочікувано виникло одне «але», що поставило під сумнів цю чудову подію.

Уже як рік Максим підштовхує мене до малюка. В деякий момент я усвідомила, що готова піти на цей крок. Адже роки уже не ті, нема коли відкладати. І коли ми нарешті надумали, то нічого не вийшло. Пройшло ще три місяці і я вирішила, що час звернутися до лікарів.

Після обстеження я дізналася, що ще є можливість , але після питання лікаря, задумалась. « А ви точно хочете ?»

Напевно, у мене нема бажання мати дитину. І сумно, що я зрозуміла це тільки зараз. Перед очима ніби хтось засвітив ліхтариком. Здалося, що не готова витрачати довгі місяці на лікування, потім на виношування і все заради чого?

Я знаю, що зараз всі мене засудять, та я не хочу приховувати правду. Не всім же дано народжувати і виховувати. Ліпше визнати це і зробити висновки, ніж створити ще одне життя, а потім відсторонюватись від нього і не дбати належним чином.