Назвав мене “жінкою другого сорту” та покинув заради іншої

Їду до обласного центра в лікарню до свого чоловіка. Не знаю, чи можу я його так називати після всього, що між нами було, але совість мені не дозволяє чинити по іншому.

Сумно, але у нього pак. Лікарі кажуть, що жити залишилося недовго.

Декілька днів назад він вперше після багатьох років з’явився на порозі нашого будинку. Вигляд у нього був дуже поганий, тому я не відразу його впізнала. Він нічого не говорив, благально дивився на мене та плакав.

Я не відразу зрозуміла, що маю робити. Він мовчить, сльози капають, почувається погано. Я перша запитала: «Що трапилося? Чому ти повернувся?».

Саме в той момент згадалося мені, як на цьому ж місці багато років тому мій чоловік обізвав мене «жінкою другого сорту», зібрав свої речі і поїхав в Росію на роботу.

Вже пізніше я дізналася, що у нього там давно була інша жінка, всі про це знали, та не наважувалися мені сказати це у вічі.

В нашому селі практично всі дорослі чоловіки працювали в Росії, і багато з них вели подвійне життя. Зручно – люблять і там, і тут. Так і живуть люди в українських селах.

Проте мій чоловік зробив по-іншому та вирішив піти до неї назавжди. Наостанок ще вирішив сказати, що він про мене думає: що я ніхто без нього, недолуга і господиня я нікудишня.

Та найбільше мене вразила фраза про те, що я жінка другого сорту. Що йому ніколи не було зі мною так добре, як з нею.

Читайте також: Зізнання в коханні сказано особливою мовою

Добрі люди розказали, що жінка, заради якої мій чоловік мене покинув, дуже добре виглядає, доглянута, власниця місцевої фірми. Справді, мені з нею не тягатися. Тому відпустила.

Дітей виховувала та забезпечувала я сама, бо чоловік вирішив, що більше допомагати нам не буде, що хоче і для себе трохи пожити.

Діти виросли, одружилися. Все налагодилося, і тут на порозі він – мій колишній чоловік, але вже хворий і немічний, просить допомоги.

«Чому ж тобі твоя нова жінка не допомагає? Як здоровий, можеш заробляти гроші, – то потрібний. А як захворів, – вигнала?», – не могла я ніяк вгамуватися.

Він нічого не відповідав, бо було йому дуже зле.

Прийняла, влаштувала в обласну лікарню для підтримання організму, бо надії на одужання немає.