Не хвилюйся, любий, усе в нас буде добре, адже вже скоро ти знову будеш обіймати мене… руками нашого сина

Та вона вірить, що у цей святковий час коханий зможе побачити й відчути все, що криється в її серці. Хоча… воно давно вже не належить їй. Остап був і завжди буде його законним власником.

Холодні вечори часто навіюють спогади про їхню першу зустріч. Той дощовий вечір здавався найгіршим у житті. Христина в красивій сукні, в туфлях на високих підборах поспішала на корпоративну вечірку. І раптом перечепилася й упала. Напевно, в найбільшу калюжу міста. Це було жахливо! Але Остап не розгубився і навіть не засміявся — одразу підбіг, допоміг підвестися. Та вечірнє вбрання було зіпсоване. Хлопець люб’язно запропонував чарівній незнайомці зайти в дім, аби переодягнутися, але це було неприйнятним для неї. Тоді наполіг, що проведе додому. Христина, зніяковівши, відмовила, хоча всією душею сподівалася, що хлопець не залишить її саму. І він не залишив! Віддав свою куртку, а сам тремтів від холоду, хоча запевняв у протилежному.

Читайте також  Гірка доля.Це історія лише однієї родини. А тодішня влада знівечила долі сотень тисяч українців. Серед них не було ні вбивць, ні злодіїв — система знищувала працьовитих, чесних, дбайливих людей.

Якою ж цікавою видалася прогулянка додому. Остап усіляко намагався відволікти дівчину від неприємності, що трапилася. І йому це вдалося. Христина навіть перестала помічати, що люди скоса дивляться на неї, адже всім єством намагалася вловити кожне слово молодого чоловіка, кожен жест. Здавалося, що вони — старі добрі друзі, хоча познайомилися годину тому. Тоді Христина й закохалася в Остапа, в його щиру, непідкупну турботу та ніжність. Вона не раз чула історії про споріднені душі, та вважала це все маячнею… До зустрічі з долею.

Той Новий рік вони зустріли вдвох. Але Остап понад усе любив Різдво! «Немає величнішого свята на Землі, ніж народження нашого Господа», — завжди повторював, і лише поряд із коханим Христина змогла відчути справжню радість цього свята.

Дівчина ніколи не забуде затишку Остапової оселі. Для затятого холостяка там було аж надто по-домашньому. Відчуття душевного тепла, яке невимушено витало в повітрі, завжди надавало їй сил і жаги до життя.

Обранець Христини одразу сподобався її батькам, а серце матері ніколи не обманеш.

…Вони побралися через два місяці після знайомства. Та, на жаль, надто мало часу для щастя їм було відміряно. Заради ще однієї миті з єдиним Христина готова знову та знову переживати страшну розлуку. Але навіть на це у неї немає права.

Якби коханий тільки знав, що сниться їй кожної ночі. Та як боляче, прокинувшись, розуміти: це лише сон, і вона ніколи більше не відчує тепла рідних рук.

Клята війна забрала Остапа, потягнула у свої чорні тенета. «Чому? Чому він? І що він хотів довести? Чому пішов добровольцем? Хіба це коштувало розлуки зі мною?»

Та насправді Христина пишається чоловіком! Просто їй нестерпно боляче жити далі. А ще боляче від того, що не встигла сказати про найголовніше. Їхня найзаповітніша мрія здійсниться — у них буде син. І матуся обов’язково розповість йому про найкращого в світі татка-героя.

«Не хвилюйся, любий, усе в нас буде добре, адже вже скоро ти знову будеш обіймати мене… руками нашого сина. Тільки тепер я так боюся Різдва, адже не знаю, як святкувати його без тебе!»