Некрасивим в коханні більше щастить. Історія з життя

Кілька років тому гуляв я зі старими друзями по парковій алеї. На вулиці яскраво світило сонце, все навколо цвіло і пахло.

Були ми тоді молодими і амбітними. Тільки випустилися з університету, так що доросла тяжка життя нас ще не торкнулася.

Ми йшли і посміхалися перехожим, світ нам здавався простим як дві копійки. Наш загін був невеликим – лише я, Микита і Віталій.

Микита був справжнім красенем в буквальному сенсі цього слова. Дівчата бігали за ним як прив’язані. Самі підходили до нього і знайомилися.

Так навіть деякі молоді викладачі виставляли йому хороші оцінки «за красиві очі». За характером Микита сам був дуже розумною людиною і був для нас хорошим другом без грама зарозумілості.

Віталій же був навпаки не особливо привабливим. По крайній мірі, за все року навчання жодна дівчина не виявила до нього інтерес. А сам він не підходив – був жахливо сором’язливим.

Він і сам розумів, що не є привабливим для жіночої статі. Зайва вага і неправильні риси обличчя давали про себе знати. Він намагався займатися спортом і правильно одягатися, але все одно ніхто не звертав на нього уваги.

Сам же я перебував десь посередині між Микитою і Віталієм.

Читайте також: На роботі мене просять на вихід вже. Дадуть, мовляв, доопрацювати до кінця року і все. З січня я пенсіонерка, як жити на пенсію буду, не уявляю.

Так ось, йдемо ми по парку і бачимо, що до Микити знову підійшла якась дівчина і повела його в сторону. Щось йому розповідає, кокетливо посміхається.

Ми з Віталієм сидимо на лавочці і спостерігаємо за цією справою з боку. Жартуємо, веселимося. Микита спровадив кудись дівчину і повернувся до нас на лавочку.

– Знайома? – питаю я.

– Та ні, просто познайомиться підійшла, – відповів Микита.

– Везе ж тобі, Микита! До мене ніхто не підходить … – сумно сказав Віталій..

Микита потягнувся, почухав потилицю і каже:

– Так чому тут заздрити …

– Як чого ?! Красиві дівчата пачками в тебе закохуються! – щиро здивувався Віталій.

– У тому то й біда … Дівчата в моє обличчя закохуються, а не в душу. Їм особливо не цікаво, що у мене на думці відбувається.

– Не позрозумів … – сказав Віталій.

– Ось дивись, – почав пояснювати Микита, – майже всі дівчата, яких я знаю, знайомляться зі мною не заради спілкування, сам розумієш. Мені, в принципі, і так подобається, але відносини з ними надокучає через тиждень-два. Вони не щирі. Їм не цікава моя історія або характер. Я для них як гарна іграшка. У мене було багато дівчат, але серед них я не знайшов рідну собі душу.

Віталій гарненько задумався, а Микита продовжив:

– Справжня любов буде любити тебе не за миле обличчя або дорогий одяг. Вона прийме тебе за красу твоєї душі. Не знаю як зовні, але в душі ти, Віталій, хороший і красивий чоловік.

Того вечора Микита здивував нас своїми філософськими думками. Ми гарненько посміялися і запропонували йому викладати філософію у нас в університеті.

Однак, його слова виявилися правдою. Нещодавно Віталій одружився на прекрасній дівчині, з якою познайомився на роботі. У нього прекрасна дочка і високооплачувана робота.

– «Все в житті я роблю заради своїх двох улюблених дівчат» – каже мені Віталій. Він готовий на все заради своєї сім’ї – а це вже багато про що говорить.