“Немає синочка, а навіщо жити? Не зможу сміятись, не буду радіти…”

Посивіла мати, як земля зчорніла.
Від біди і горя, ненька захворіла.
Немає синочка, а навіщо жити?
Не зможу сміятись, не буду радіти.
Бо радість та спокій – це рідненькі діти.
Мені у жалобі цілий вік ходити,
Нащо мені Боже, в цьому світі жити…

Коли сходить сонце, сліпить мої очі.
А засвітить місяць плачу серед ночі.
А як на світанку соловей співає,
Мою душу й серце моє розриває.
Як же мені синку по землі ходити?
Не хочу я їсти і водички пити,
Бо не маю сили, я без тебе жити.

Читайте також: Переселенці зможуть отримати разову виплату через “Дію” у розмірі 2500 гривень: як отримати гроші

Скажи мені, Боже! В кого запитати?
Чому мій синочок не прийде до хати?
Мене не обійме, не скаже матусю,
Я за тебе рідна щоднини молюся.
Щоб була здорова, завжди усміхалась.
І на кожне свято мене дочекалась.
Немає вже свята і заходить сонце
Не світить, не гріє у моє віконце.

Автор: Людмила Мамедова