Ніхто з жінок у нашому роду щастя не мав, щоб з першого разу і на ве життя. Чи прокляв хто, чи так заслужили

Наталя з Максимом любили один одного ще з шкільних років. Були найкрасивішою парою. Під час перерви у школі вони завжди ходили за ручки, ловлячи на собі здивовані погляди вчителів. Хлопець з другого куточку села завжди приходив до Наталі, щоб хоч трошки побути з коханою.

Мама Наталі, взнавши про цю неземну любов, була проти цих стосунків. Вона знала батька Максима, згадувала, як колись, ще в молоді роки підбивав до неї клинці, а женився на дочці директора школи. Пройшло трохи часу і вона ніби змирилася. Про женячку ще не йдеться, а вчитися діти будуть – і нехай. Все ж таки свій хлопець, із села, а не якийсь міський, який може задурити голову дівчинці й покинути, ще й з приплодом. Найбільше Віра боялася, щоб не покинули її донечку вагітною, як то часто буває.
Виходити заміж Наталя ще не хотіла, але Максим заявив:

– У нас любов, мамо! І не мішайте, якщо хочете, щоб я вчився, а не в армію пішов.

Закінчивши школу, вони обоє поступили в інститут і навіть попали в одну групу. В кінці першого курсу вони зняли квартиру, стали жити як чоловік з жінкою. Віра не сміла зі сватами заводити мову про весілля, бо Наталя заборонила:

– Дорогенька, ми самі скажемо, що й коли. Нічого Віра не могла з цим вдіяти, але рушники потихеньку вишивала.

Якось приїхала донька додому посеред навчального року: худюща, змордована, в очах такий біль, що серце матері стиснулося від передчуття найгіршого. Мати не розуміла що сталось, та намагалася поговорити з нею, але дівчина мовчала, віднікувалася, що втомилася з дороги:

– Пізніше поговоримо. Дай передихнути…

Лише ввечері Наталю прорвало. Голосили в хаті та дуже сильно плакало. Ще й бабця своїх п’ять копійок вставляла:

– Нащо йому тепер наша дівчинка, коли крутяться коло нього столичні красуні? Ой не сам, чую, що не сам Максим тебе кинув!.. Його мати давно носом крутила. Якби номальні були, заставили б синочка женитись. А так дівчину опозорив – і познаки на ньому ніякої. Він тепер столічний. А нам що робити?…

Також читайте: Золота маска з куркуми для шкіри навколо очей, яка допоможе позбуся від чорних кругів та набряків

Якби хто сказав Наталі, що Максим проміняє її на Софію з паралельної групи, – в очі плюнула б. Наталя віддала йому найкращі роки своєї молодості, не помічаючи довкола інших хлопців, а він покинув її заради міської фіфи. Так, як вчились в одній групі, на лекціях вони пересікатись, але Максим навіть у її бік не дивився. З того часу, як поступили в інститут, вони ніколи не розлучалася, завжди разом були. Хіба після другого курсу вперше роз’їхалися на місяць, бо потрапили на практику в різні міста. У деканаті сказали, що разом направити їх в одне місце не можуть. Але з часом Наталя дізналася, що батько Софії був великою шишкою у міністерстві й саме він постарався для своєї дочечки, щоб Масим попав на практику з нею. Напевно, тоді в них усе й сталося…

…

Ще з самого початку, усе село говорило, що батьки Максима не хотіли в невістки Оксану. Люди всяке плескали. І що баба Наталі, ще в молодості покинула свого чоловіка заради молодого коханця, а прабаба взагалі втекла з-під вінця вагітною. Поріднися з такою непутящою сімейкою, батьки хлопця не хотіли, але не могли вони піти проти сина. А той сам собі прикинув, що й до чого. Київські свати квартиру на весілля пообіцяли, роботу в столиці. От і клюнув хлопець.

– Ніхто з жінок у нашому роду щастя не мав, щоб з першого разу і на ве життя. Чи прокляв хто, чи так заслужили… – журилася бабця Наталі.

– Бабусю, то правда, що говорять про вас? – допитувалася онучка.

– Дитино, був у мене перший чоловік Микола. Мати сказала: “Виходь заміж, він роботящий і надійний, тобі буде добре з ним”. Хоча хлопців коло мене крутилося багато, чого гріха таїти, хороша в молодості я була, – зашарілася від спогадів бабця. – Двох діток народила з ним. Та задумав до Німеччини їхати, щоб на нову хату заробити. Коли їхав, так плакав, ніби відчував, що прощаємося навіки. Багато років я його чекала. Не дочикалася, згрішила, дитино. Почав до мене хлопець молодий ходити. Спершу ніби як помогти одинокій жінці, а потім життя взяло своє. Полюбила я його. Довго не думаючи, Дмитро сказав батькам, що брати мене буде. Вони були проти, переслідували мене. Дмитрові казала, що не дадуть нам жити, а він уперся, що буде все так, як він хоче. Перед весіллям, його батько пропонував мені гроші, щоб я відказалася виходити заміж за його сина. Не послухалися. Ще й троє дітей Дмитрові народила. Батьки його потім змирилися, прийняли мене за невістку.

– А Микола як?

– Взнавши, перестав писати й помагати навіть своїм дітям. Обіжений був на мене дуже, не простив. Женився ругий раз, там у Німеччині.  Така доля наша. Терпи, Наталочко. Щастя своє треба вміти висидіти. Якщо жити – наживешся, а як мучитись – то ще намучишся.

…

Наталка покинула інститут, щоб не бачитися з Максимом, перевелася на заочне відділення. З часом підшукала собі роботу. А через декілька років привезла додому зятя. Він був розлучений і трошки старший від неї, але зате добрий і гарно ставився до неї. Мамі і бабусі він сподобався. От тільки діточок у них немає. Не знали, що тоді вона вагітна була від Максима. Не послухала бабусю, поспішила…