Ніколи і подумати не могла, що зіткнуся з такою проблемою у своїй сім’ї.

Чи не щодня чуєш про проблеми батьків і дітей, наслідки надмірної опіки і «безмежної» материнської любові, але рідко придаєш цьому значення, мовляв, мене це не стосується, це не про нас…

А виявляється, проблема була ближчою, ніж здавалося. У мене є дорослий брат, який дотепер сидить на шиї в старенької мами. Власної сім’ї брат не створив, хоча як чоловікові йому нічого не бракує, здоров’ям та розумом Бог не обділив, зате безвідповідальність і несамостійність зробили свою справу.

 

Можливо через те, що молодші діти в сім’ї отримують більше уваги, чи з інших причин, мама опікала брата, носилася з ним, як із писаною торбою. Вчився брат успішно, та коли розумник потрапив у сумнівну компанію, мама зі всіх сил кинулася навертати його на шлях істинний, проте даремно: молодшому завжди все сходило з рук, а надмірна увага тільки лестила йому.

 

І от у результаті сорокарічний «молодший» перетворився на справжнісінького нахлібника, якого одягає, годує, опікає і навіть дає гроші стара мати. Щоправда, брат ходить на роботу – працює охоронцем, отримує символічну зарплату, якої не вистачає навіть на банальні потреби, тому отримує «підкріплення» у матері.

 

Дивитися на це все без сліз неможливо. Щиро кажучи, мама розуміє, що вона не вічна, тому коли її не стане, взяти тягар у вигляді молодшого брата повинна я. Принаймні, так вона вважає і не забуває мені про це нагадувати, мовляв, я повинна замінити йому маму і опікати синочка не гірше, ніж вона, аби хлопчик ні в чому собі не відмовляв.

 

Читайте також Невже він стільки сил, часу, любові вкладає в своє чадо, щоб на старості років стати обузою та опинитись у будинку для літніх людей? І в той момент йому стало страшенно соромно перед своїм батьком.

Ця ситуація мене відверто дратує, як і розуміння того, що пересісти з однієї шиї на іншу молодший зовсім не проти, — ставати самостійним в його найближчі плани аж ніяк не входить.

 

І от дилема: сказати матері про власне бачення ситуації я не наважуюсь, — без перебільшення, це розіб’є їй серце. Але брати сорокарічного «спиногриза» на шию я теж не збираюся. У мене є власна сім’я, діти, — словом, турбот вистачає.

 

Знаю, що втраченого часу не повернеш і «маминого синочка» за день не перевиховаєш, але я все ж сподіваюся, що ситуація не безнадійна, і я зможу підібрати потрібні слова, щоб пояснити все мамі та, нарешті, змусити задуматися мого великого меншого брата.