Однак я швидко зрозуміла, що їх приїзд все змінить.

Я купила квартиру за справді важко зароблені гроші. Я економила стільки років, і якимось дивом це вдалося. Я не знала, які сусіди у мене будуть, бо це нова будівля, але я сподівалася на краще. Деякий час я була щаслива – дуже приємні люди, які піклуються про загальне благо і поводяться гідно. Все закінчилось, коли оселились мої сусіди зверху
У власному домі я почувалася як у відпустці. Мир і тиша. На зборах громади ми встановили кілька правил, яких дотримувались усі.Безшумного ремонту після 19:00 та у вихідні, щоб всі могли відпочити. Культурне товариство, тож тут ніхто не кричить і не ляпає дверима.
Лише одне місце в моєму безпосередньому оточенні залишилося безлюдним. Прямо наді мною. Кілька місяців тому розпочався ремонт, і хтось нарешті вселився. Молода сімейна пара з двома дітьми – на перший погляд, вони доброзичливі та спокійні. Старшій дівчинці близько шести років, а молодшій близько двох.

Читайте також Теща три роки тому поїхала на заробітки в Іспанію, потім – в Італію. Воан перед цим розлучилася з чоловіком, їй залишилася двокімнатна квартира.

Однак я швидко зрозуміла, що їх приїзд все змінить. Діти почали бігати над моєю головою, гучний сміх з самого ранку, крики на балконі. Спочатку досить невинно, але з кожним днем ситуація погіршувалась. Йдучи спати, я молюсь, щоб вони не розбудили мене серед ночі. Коли я вдень сідаю, щоб почитати книгу, або просто відпочити – я знаю, що це не займе багато часу. Ця приємна молода пара перетворила моє життя на кошмар. Точніше, їх потомство. Вони постійно нагадують мені про своє існування, і насправді немає ні миру спокою. Зазвичай я, мабуть, перейшла б до скарги і ввічливо пояснила проблему, але зараз я не хочу бути поганою в очах своїх сусідів.
Тому я вирішила написати короткий лист, який не мала сміливості підписати. Зазвичай я б цього не зробила, але ситуація мене справді почала “напрягати”. Я не знайшла іншого рішення і не пишаюся цим. Я знаю, що це слабко, але мені довелося щось робити. Я звернулася до них від імені нібито більшої групи жителів і кинула записку у поштову скриньку.
“Я згадую, що раніше у нас тут була тиша, яку ми дуже цінуємо. Що не завжди можливо контролювати дітей, але принаймні вони повинні спробувати. Стіни тонкі, і ми все чуємо. Ми не можемо спати спокійно, і цих квартир нам ніхто не давав безкоштовно”.
І вгадайте що? Ситуація трохи заспокоїлась. Це, безумовно, краще.
Мій метод може бути не найбільш цивілізованим, але найголовніше, що він спрацював. Іноді щось починає бурчати над моєю головою, і я чую сміх о 5 ранку, але ніякого порівняння. Якби я цього не зробила, я не думаю, що хтось би реагував.
Чи пишаюся я цим? Ні, але воно того варте. Можливо, у мене немає громадянської мужності, але принаймні я вже не “комок нервів”. Шкода, що людині доводиться вдаватися до таких методів.