Однак збігали місяці, а ця любов забирала в мене більше сил, ніж додавала. Так, я почувала себе нещасливою у цих стосунках

Я дуже любила цього чоловіка. Часто мені навіть здавалося, що я дихаю разом з ним. Навіть миті життя не могла собі уявити без нього. Разом з ним раділа і сумувала. Замість звичного «привіт» казала «люблю», традиційного «бувай» вимовляла «кохаю».

Але в один прекрасний день зрозуміла, що власною жагою прагну розбудити серце людини, яка ставиться байдуже до мене. Яка просто користується мною, бо так йому зручно. І це зчитувалося в усьому – в погляді, поцілунку, дотику руки, в розмові, навіть у сексі. Це, звісно, травмувало мене.

Тривалий час вважала, що це минеться – перегорю і трохи стихнуть мої почуття, і в нас буде гармонія. А його серце не камінь – розтопиться від моєї ніжності. Що, можливо, я надто чутлива до всього, особливо в цих стосунках, тому ставилася поблажливіше до свого коханого, вважаючи, що причина таких непорозумінь криється у мені.

Читайте також На моє привелике здивування, батьки виступили категорично проти

Однак збігали місяці, а ця любов забирала в мене більше сил, ніж додавала. Так, я почувала себе нещасливою у цих стосунках. Тривалий час обманювала себе, що нас пов’язує спільна любов. А все було не так. Це була отруйна любов, яка руйнувала мою душу. Вона затягувала мене все глибше і глибше. Порятунок був один – відпустити цю людину або втекти самій.

І мені вистачило сміливості сказати «прощай». Знала, що треба пережити біль, сильний біль. Бо надто багато вкладала у ці стосунки: енергію, час, силу, ніжність. До останнього вірила, що серцем можна зігріти навіть камінь, і він опісля винагородить тебе – віддаватиме тобі власне тепло. Але все було не так! Мені це, на жаль, лиш здавалося.

І я пішла. Мовчки. Взяла свою валізу в руки і все – вийшла з його життя…

Мені стало легше. Я знайшла гармонію в житті. Стала щасливішою. У мене народилися прекрасні мрії. Страждання від моїх нерозділених почуттів залишилися в минулому. У токсичних стосунках я б цього не усвідомила – була б придатком до чоловіка, якого до безтями кохала, а він щоденно обпікав би мене своїм байдужим поглядом.

Рада, що свого часу довірилася власній інтуїції і пішла. Це було правильне рішення. Поступово знайшла в собі сміливість будувати життя так, як я цього хочу. Не оглядаюся в минуле – йду вперед. Знаю, що попереду мене чекає багато прекрасних митей. Чекає щастя!