Ось так звичайнісінька дівчинка змогла і досягнути висот без допомоги батьків, а лише власними силами.

Марійка росла звичайною дівчинкою. Вона нічим не виділялися у школі: ні гарними оцінками, ні якимось особливим хистом. Мама цієї дівчинки працювала звичайнісінькою кухаркою у цій школі. Чоловіка в неї не було, вони розлучилися ще тоді, коли мама Марійки ще не знала, що вона чекає дитину. Тому, коли вона сповістила своєму колишньому хлопцю, він їй не повірив і сказав, що дитина не його. Ось так і доводилося мамі Марічки виховувати її самостійно.

Читайте також У мене щаслива сім’я: чоловік та дворічний син. Правда, у чоловіка є донька від першого шлюбу, яка часто до нас приїжджає в гості.

Живуть вони звичайно, не дуже бідно, але і статків немає. На про життя тих коштів, які заробляє мама Марічки вистачає. Марічку мама виховала дуже доброю, витривалою та вольовою дівчинкою. Ще з молодших класів Марічка після уроків завжди бігала допомагати мамі прибирати у їдальні та мити посуд.

Спочатку над нею однокласники знущалися з цього приводу, але Марічка не звертала на це уваги, а мовчки робила те, що вважала за потрібне. Так продовжувалося з року в рік і згодом, подорослішавши, однокласники самі почали разом з Марічкою ходити до її мами у їдальню та допомагати прибирати після уроків, і це вже не здавалося таким ганебним, як було раніше. Подружки також були у Марічки гарні.

І все здавалося нічого, якби не Марина Андріївна, вчителька математики. Вона постійно знущалася з дітей з бідних родин і з повагою ставилася до дітей з заможних родин. Коротко кажучи була корисливою жінкою. При зручній нагоді вона завжди критикувала та принижувала Марічку. Марина Андріївна була дуже жорсткою у сторону цієї дівчинки. Навіть однокласники вже заступалися за Марійку, адже вона цього не заслужила.

А сама Марічка була настільки витривалою дівчинкою, що замість того, щоб плакати дома мамі, вона мовчки це все витримувала та тільки загартовувалася. Вона вже в такому юному віці розуміла, що життя це не казка, і на життєвому шляху бувають різні перешкоди, які ми повинні проходити з високо піднятою головою. Тому й витримувала натиски Марини Андріївни. Ніхто й досі не знає, чому так Марина Андріївна ставилася до Марічки, що і кому вона намагалася довести такою поведінкою.

І ось пройшло вже десять років з моменту випуску Марічки зі школи. Всі випускники зібралися в школі разом з учителями, щоб згадати шкільні роки. Тут була і та сама Марина Андріївна, вже старенька бабуся, але з незмінним характером. Вона перша підійшла до Марічки й спитала в неї з усмішкою на обличчі чи змогла дівчинка влаштуватися в житті. На що Марічка відповіла що працює у сфері краси. На цій фразі Марина Андріївна ще більше розтягнула посмішку:
– Ти що, працюєш у звичайнісінькій перукарні?

– Ні, я власниця мережі салонів краси. Відповіла Марічка.
І тут посмішка з обличчя Марини Андріївни спала. Тоді весь вечір вона ходила з похмурим обличчям, неначебто у неї весь світ провалився з-під ніг. А в кінці свята Марічка, щоб добити свою “найкращу” вчительку запропонувала її довести додому на своєму авто з особистим водієм. Ось так звичайнісінька дівчинка змогла і досягнути висот без допомоги батьків, а лише власними силами.